1. Новини
  2. / Головне
Світ за тиждень: причини та масштаби політичної кризи в Ірані

Світ за тиждень: причини та масштаби політичної кризи в Ірані

12 січня 2018, 20:31 Головне Роздрукувати

Минулого тижня в Ірані завершилися масові протести, які тривали шість днів (з 28 грудня 2017 року) та вивели на вулиці сотні тисяч громадян (за офіційними даними – 15 тисяч), з яких 21 активіст загинув та 450 були заарештовані[1].

Хоча ці протести не привели ані до революції, ані до повалення режиму Хассана Рухані, події засвідчили наявність у країні перманентного протистояння між владою та суспільством. Ця криза поставила під сумнів легітимність усієї політичної системи Ісламської Республіки, яка створювалася з 1979 року як альтернатива західній системі представницького управління і стала спробою реалізації ідеї сучасного державотворення на ґрунті ісламських цінностей, передусім матеріальної рівності (ісламський соціалізм), ефективного подолання корупції через залучення носіїв моральності (мулл) до процесу управління державою.

Саме через це масове поширення протестів в Ірані із закликами до зміни політичної системи є важливим. Критика Хассана Рухані не веде до зміни системи, тоді як критика всієї системи – веде, оскільки ставить під сумнів саму суть «ісламської республіки». Тривала відсутність процвітання нації вимагає заміни політичного ладу, що неспроможний ефективно керувати країною, забезпечувати прозорість ухвалення ключових рішень, ліквідацію завеликої майнової нерівності громадян та непрозорих схем виведення грошей зі сфери публічних фінансів.

В економіці Ірану вже тривалий час домінує нафтова промисловість, високими залишаються рівень інфляції та безробіття, а зростаюча нерівність доходів викликає глибоке невдоволення населення на тлі тривалих економічних санкцій з боку Заходу. У 2015 році президент Рухані уклав угоду з країнами – постійними членами РБ ООН та Німеччиною (5+1) як переважно економічний крок, що передбачав припинення санкцій США та ЄС в обмін на жорсткі обмеження розвитку національної ядерної програми. Угода спершу привела до стрімкого економічного зростання, на хвилі цього успіху у травні 2017 року Рухані вдруге виборов посаду президента й анонсував подальші економічні реформи. Зокрема, він обіцяв приборкати інфляцію та посилити темпи зростання економіки. Проте цього не сталося: показник безробіття наразі сягає 12,7% (дані Світового банку), а рівень бідності навіть підвищився. У грудні 2017-го уряд ухвалив бюджет, де передбачено підвищення цін на газ, який відіграє ключову роль в економіці країни, що вдарить по інтересах робітничого класу. Ціни на базові товари за останній рік зросли на 40%, водночас пташиний грип змусив іранській агробізнес знищити 17 мільйонів курей, що стало потужним економічним шоком, призвело до дефіциту курятини та підвищення цін на яйця на 50-100% (за різними підрахунками). Саме нові ціни на курячі яйця стали символом поточних економічних проблем Ірану та неефективних спроб уряду Хассана Рухані їх вирішувати. Негайним приводом для протестів стало загальне невдоволення та розчарування економічною ситуацією в країні, особливо скороченням бюджету на 2018 рік.

Криза припала на момент, коли політичний та воєнний вплив Ірану в регіоні сягнув свого максимуму, і наслідки цієї кризи тепер загрожуватимуть стабільності арабських країн, передусім Сирії: демонстранти протестували проти участі ЗС Ірану в бойових діях у Сирії та проти фінансової допомоги уряду Башара Асада.

2 січня акціями протесту було охоплено майже всі провінції країни з населенням 81 млн осіб. Якщо ненасильницькі протести охоплюють щонайменше 3,5% громадян, то режим змінюється[2]. Отже, для Ірану цей показник має становити 3 млн осіб, які регулярно виходять на вулиці та вимагають зміни режиму. Однак цього не відбувається, і акції протесту залишаються ненасильницькими. Крім того, влада вирішила не застосовувати проти демонстрантів усі свої ресурси, зокрема Корпус вартових Ісламської революції, оскільки не вважає нинішні протести реальною загрозою для існування режиму, вдаючись до більш м`яких форм впливу для деескалації ситуації. Відтак масова хвиля протестів може становити реальну загрозу для подальшого існування ісламського режиму лише в перспективі.

Нинішній рух протестів в Ірані нагадує Арабську весну 2011 року, яка призвела до повалення низки диктаторських режимів на Близькому Сході. Що єднає протести 2009 та 2017 року, так це відсутність явних лідерів та організаційних структур, а також специфічних цілей. Саме через це експерти не прогнозують повалення режиму в Ірані в короткій перспективі, країна поки що не стоїть на порозі революції. Проте демографія протестних акцій також є відмінною: протести 2009 року охоплювали переважно високоосвічених представників середнього класу, які проживають у містах, а Тегеран був центром початку акцій, які вивели на вулиці мільйони. Зараз Тегеран лише приєднався до вже існуючої хвилі протестів, які охопили переважно мешканців бідних сільських регіонів невеличких міст, де мешкає здебільшого робітничий клас, який і становить основний кістяк протестного руху. Нинішній протест менший за розмахом, ніж аналогічні події 2009 року, демонстранти не просять США про допомогу, протестні акції охопили значно більше міст та провінцій, до них долучилися широкі маси молоді та безробітних, яких стало більше, ніж представників середнього класу. За оцінками МВС Ірану, у перші дні протесту 90% заарештованих становила молодь віком до 25 років. Ці протести не мали явних лідерів, проте подив та підозри у експертів викликала швидкість їхнього поширення по країні без явних ознак координації дій.

Більшість експертів схиляється до висновку, що хвиля протестів не була спонтанною, її організували консервативні іранські політики. Місто Мешхед якраз є центром консервативних клерикалів, які виступають проти реформ Рухані та підтримують опозицію. Можна допустити, що вони прагнули використати економічні негаразди країни для усунення президента від влади, проте ця тактика призвела до зворотного ефекту – протест спрямувався проти клерикального режиму. Щось у цих подіях явно пішло не за сценарієм: акції занадто швидко поширилися по країні, протести змістили акценти критики з дій Рухані на всю клерикальну політичну систему як таку, що потребує реформування, включно з посадою президента й Корпусом вартових ісламської революції.

Посилилося протистояння між окремими політиками й силами безпеки з одного боку та робітничою й безробітною молоддю – з іншого, що проявило існуючі лінії розколу іранського політичного істеблішменту. Особливо важливим є те, що 28 грудня протести почалися в місті Мешхеді – бастіоні опонентів президента Хассана Рухані та батьківщині верховного лідера Ірану Алі Хаменеї. Прихильники твердої лінії та консерватори з самого початку підтримали протестні виступи, чим відкрито виказали свою незгоду з політикою діючого керівництва, спрямованою на співпрацю з Заходом. На існування розколу в правлячій еліті вказує й відсутність єдиного підходу до реагування уряду на ці протести. Хассан Рухані спочатку вдався до «м`якої» лінії, порівняно з рештою політиків, і не звинувачував іноземні держави в організації протестів, визнавав економічну обґрунтованість невдоволення населення низки міст та їхнє легітимне прагнення до більш відкритого суспільства. Інші політики, разом із Хоменеї, зайняли відверто радикальну позицію: не визнали обґрунтованість протесту та вдалися до звинувачення невизначених зовнішніх сил як провокаторів безпідставних масових протестів.

Хоча президент Хассан Рухані визнав, що нація перебуває у кризі, існують сумніви щодо рішучості уряду проводити справжні реформи, розв’язувати існуючі проблеми. Спершу протест був спрямований переважно проти неспроможності Хассана Рухані досягати економічних вигод від реалізації угоди щодо національної ядерної програми від 2015 року, при укладанні якої президент забагато пообіцяв, але замало виконав. Водночас сам Рухані є радше локомотивом структурних реформ та боротьби з корупцією, а не перепоною на їхньому шляху. Відтак ініціатори протестів досягли подальшого дистанціювання президента від його консервативних критиків, які блокують проведення ефективних реформ. Тож перспектива відновлення та посилення протестних акцій залишається. Проте у разі реалізації такого сценарію перед діючим керівництвом Ірану постане дилема – йому доведеться робити вибір між трансформацією існуючої політичної системи та жорстким придушенням мирних протестів, оскільки останнє дасть привід президенту США скасувати угоду 2015 року та впровадити нові санкції, що зовсім не відповідає інтересам уряду.

Олексій Куроп`ятник, фонд «Майдан закордонних справ»

 

[1] Іран є закритою країною, відтак достовірність офіційних даних залишається під сумнівом.

[2] За оцінками Еріки Ченовет (Erica Chenoweth), дослідника з Денверського університету.

Прокоментуй цю новину у соціальних мережах Facebook