Програма

  1. ПАТРІОТИЗМ – ФУНДАМЕНТ МАЙБУТНЬОГО
  2. НАШІ ЦІННОСТІ
  3. НАШІ ПРИНЦИПИ
  4. НАШІ ЦІЛІ
  5. ТРИ КРОКИ ДО НОВОЇ ДЕРЖАВИ

Розділ 1. НОВИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ДОГОВІР

  • 1. Відновлення справедливості
    • 1.1. Люстрація
    • 1.2. Економічна справедливість
    • 1.3. Деолігархізація економіки та створення державних компаній у стратегічних галузях
    • 1.4. Збереження права на землю
    • 1.5. Стратегування економічного розвитку
  • 2. Незалежна монетарна і бюджетна політика
  • 3. Забезпечення економічної свободи
    • 3.1. Мінімізація факторів виникнення корупції
    • 3.2. Податкова реформа
    • 3.3. Дерегуляція та ефективність регулювання

Розділ 2. СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ

  • 1. Принципи державної соціальної підтримки
  • 2. Пенсійне забезпечення

Розділ 3. ЗАЙНЯТІСТЬ ТА ОХОРОНА ПРАЦІ

  • 1. Політика зайнятості
  • 2. Політика в галузі охорони праці

Розділ 4. ОХОРОНА ЗДОРОВ`Я

Розділ 5. ОСВІТА

  • 1. Загальна освіта
  • 2. Вища освіта

Розділ 6. НАУКА І КУЛЬТУРА

  • 1. Першочергові заходи в сфері культури
  • 2. Політика в сфері науки
  • 3. Гарантований державою вільний доступ до Інтернету

Розділ 7. НОВА КОНСТИТУЦІЯ ТА ЗАКОНОДАВСТВО

  • 1. Нове кодифіковане законодавство
  • 2. Прийняття нової Конституції
    • 2.1. Конституція України як новий суспільний договір

Розділ 8. ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА

  • 1. Парламентська республіка. Посада та статус Президента
  • 2. Верховна Рада та депутатський корпус місцевих рад
  • 3. Кабінет Міністрів та центральні органи виконавчої влади
  • 4. Перезавантаження політичних партій

Розділ 9. СУДОВА ВЛАДА ТА СИСТЕМА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

  • 1. Нова судова і прокурорська системи
  • 2. Система органів забезпечення правопорядку

Розділ 10. РЕФОРМА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

  • 1. Адміністративні послуги.
  • 2. Інспекційна діяльність держави
  • 3. Адміністративна процедура та адміністративне оскарження
  • 4. Реформування органів виконавчої влади
    • 4.1. Кабінет Міністрів
    • 4.2. Міністерства
    • 4.3. Інші центральні органи виконавчої влади
    • 4.4. Регуляторні органи
  • 5. Реформа державного апарату

Розділ 11. ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ

  • 1. Місцева влада внаслідок децентралізації
  • 2. Повноваження місцевих органів влади
  • 3. Фінансові ресурси місцевого самоврядування
  • 4. Представники центральної влади на місцевому рівні

Розділ 12. КРИМ ТА ДОНБАС

Розділ 13. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

  • 1. Підсилення ролі громадянського суспільства
  • 2. Забезпечення вільного доступу до публічної інформації
  • 3. Створення умов для діяльності та соціальний захист волонтерів

Розділ 14. НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА ТА ОБОРОНА

  • 1. Професійна армія та Добровольчий корпус
  • 2. Громадянство України

Розділ 15. ЕНЕРГЕТИЧНА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

  • 1. Необхідність реформування енергетичної галузі в Україні
  • 2. Велика енергетика. Необхідні перетворення та інвестиції
  • 3. Здійснені проекти та рекомендації по регіонах України
    • 3.1. Центральна й Північна Україна
    • 3.2. Південна Україна
    • 3.3. Східна Україна
    • 3.4. Західна Україна

Розділ 16. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА

  • 1. Принципи зовнішньої політики
  • 2. Стратегія зовнішньої політики
    • 2.1. Створення економічного союзу і системи регіональної безпеки Чорноморсько-Балтійської співдружності
    • 2.2. Стратегічне партнерство зі США та Великою Британією
    • 2.3. Стратегічне партнерство з ЄС
    • 2.4. Шлях «з варягів у греки»
    • 2.5. Розвиток відносин з усіма державами, яким протистоїть агресивна політика РФ: Туреччиною, монархією Перської Затоки, Ізраїлем, Японією
    • 2.6. Розвиток відносин з країнами з великою українською діаспорою (Канада, Італія, Німеччина)
    • 2.7. Розвиток відносин з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону.
    • 2.8. Відносини з Російською Федерацією

Розділ 17. ЕКОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА

  • 1. Нова державна екологічна політика
  • 2. Візія екологічної програми
  • 3. Стратегічне бачення етапів втілення екологічної програми для сталого розвитку
  • 4. План виконання екологічної програми для вдосконалення екологічної політики
    • 4.1. План виконання екологічної політики
    • 4.2. Пріоритети екополітики
  • 5. Чітка система критеріїв досягнення основних цілей екополітики
    • 5.1. Як зберегти та відновити природу
    • 5.2. Забезпечити умови для здорового і безпечного життя українців
    • 5.3. Забезпечити добробут та розвиток

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

УКРАЇНА ЗА ДЕСЯТЬ РОКІВ: ВІЗІЯ МАЙБУТНЬОГО

  • 1. НОВЕ СУСПІЛЬСТВО: ЗА ДЕСЯТЬ РОКІВ
  • 2. НОВА ВЛАДА: ЗА ДЕСЯТЬ РОКІВ
  • 3. НОВА ЕКОНОМІКА: ЗА ДЕСЯТЬ РОКІВ

ПАТРІОТИЗМ – ФУНДАМЕНТ МАЙБУТНЬОГО

Ми – об’єднання патріотів України.

Нас об’єднує любов до своєї країни та її народу – незалежно від національності кожного з нас, мови, віросповідання, соціального походження, роду занять чи рівня матеріального добробуту.

Ми любимо своє, але відкриті іншому. Ми цінуємо традиції, але спрямовані в майбутнє.

Наш патріотизм – це свідоме рішення жити й працювати для України. Це готовність захищати свою країну всіма силами. Це особиста громадянська відповідальність за сьогодні й завтра.

Заради збереження країни ми повинні зробити те, з чим не впоралися політичні вожді та еліти в попередні роки.

Наш патріотизм – це рішучість, воля і здатність змінити країну на краще.

НАШІ ЦІННОСТІ

  • Патріотизм
  • Гідність
  • Свобода
  • Справедливість
  • Відповідальність

НАШІ ПРИНЦИПИ

  • Право власності як основа
  • Закон як гарантія
  • Етика як підтримка

НАШІ ЦІЛІ

Сильна, незалежна, справедлива й успішна українська держава, що діє від імені народу і в інтересах народу. Гідність кожної людини і рівність всіх громадян перед законом.

Справедливість стосовно людини, незалежно від її національності, мови спілкування, віри, соціального статусу та рівня доходів.

Чесна, відкрита й відповідальна влада. Тільки український народ може бути засновником держави. У цій якості народ має законне право вимагати від влади працювати по справедливості.

Держава на основі соціальної рівноваги і справедливості та в інтересах усіх громадян, а не для правлячої меншості.

Потужна армія, Добровольчий корпус і сили територіальної оборони здатні захистити українську державу. Без професійної армії та підготовленого народного резерву Україні не вистояти і не вижити.

Впливова держава на мапі світу, здатна відстоювати свої інтереси. Україна – як повноцінний гравець у зовнішній політиці, а не жертва.

Активні громадяни та впливові громади. Соціально відповідальний національний бізнес.

Підтримка національної науки й культури, збереження наших культурно-історичних цінностей і дбайливе використання унікальних природних ресурсів України.

ТРИ КРОКИ ДО НОВОЇ ДЕРЖАВИ

Наше головне завдання – побудова в Україні нової держави шляхом повного демонтажу бюрократичної корупційної Системи, яка руйнувала країну протягом всього періоду Незалежності. Зміна осіб при владі нічого не вирішує. Систему треба змінювати в цілому. Без цього неможливе виживання країни, держави та народу.

Для демонтажу Системи ми пропонуємо покрокову стратегію, до якої входить:

  • ПОВНЕ ОЧИЩЕННЯ ВЛАДИ та притягнення винних у руйнуванні держави і розкраданні національного багатства у попередні роки до політичної та кримінальної відповідальності.
  • НОВА КОНСТИТУЦІЯ І «ОБНУЛІННЯ» ЗАКОНОДАВСТВА, що означає розробку і ухвалення незалежними Конституційними Зборами нової Конституції, яка має бути затверджена на всеукраїнському референдумі, а також прийняття принципово нового законодавства, кодифікованого у низці кодексів, яке буде впроваджене на заміну чинному.
  • ОЧИЩЕННЯ АКТИВІВ І ПЕРЕЗАПУСК ЕКОНОМІКИ, що означатиме повернення у державну власність вкрадених у держави та народу активів, реальну деолігархізацію країни та укладання Нового Економічного Договору в українському суспільстві.

Ми впевнені, що саме ці кроки створять фундамент для побудови нової Української держави, тому вважаємо за необхідне негайне їх впровадження.

Розділ 1.

НОВИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ДОГОВІР

Пострадянська держава за роки незалежності втратила здатність забезпечувати базову соціальну справедливість та економічний розвиток, але при цьому залишилася репресивною і домінуючою над суспільством. Глибока політична, економічна і соціальна кризи не залишають шансів на можливість проведення косметичного ремонту сформованої системи відносин у суспільстві.

Нова реальність вимагає формування нового суспільного договору, який забезпечить баланс інтересів в українському суспільстві на принципах соціально-ринкової економіки.

Новий Економічний Договір (НЕД) відображає ці принципи і є економічною складовою нового суспільного договору. Він будується на трьох ключових засадах:

  • відновлення справедливості;
  • незалежна монетарна та бюджетна політика;
  • забезпечення економічної свободи.

1. Відновлення справедливості

В Україні різко та невпинно знижується довіра до державних інститутів через дедалі більше відчуття несправедливості – у розподілі національного багатства, у відповідальності перед законом і захисті, в умовах панування всесильної клептократії (олігархи, політичні еліти і чиновники) та зовнішньої агресії. Відповідь на запит Революції Гідності про відновлення справедливості є першочерговою метою реформ, зокрема у сфері економічної політики. Для досягнення цієї мети ми вважаємо за потрібне зосередитися на чотирьох ключових напрямах реформ.

1.1. Люстрація

Ті, хто скоював злочини та незаконним шляхом збагачувався за рахунок держави та народу, мусять відповісти перед суспільством і отримати покарання, яке повинне враховувати контекст і поширеність подібних порушень. Найкращим методом дій у такому випадку є люстрація.

Створення Люстраційної Комісії:

  • Наглядова Рада (9 осіб) формується з представників: 1/3 – громадяни з досвідом роботи в силових структурах; 1/3 – представники громадськості; 1/3 – іноземні фахівці – всі 9 кандидатур вибираються шляхом загального конкурсу за допомогою онлайн-голосування (щоб отримати право на голосування, слід зареєструватися в системі і зробити внесок у розмірі 100 гривень).
  • Склад Люстраційної Комісії формується шляхом оголошення конкурсу.

Усі громадяни, які працювали на державних посадах в період здобуття Незалежності, зобов’язані подати декларацію про доходи та активи (включно з членами їхніх сімей – нинішніми і колишніми). У цій декларації громадяни мають право вказати вчинені ними правопорушення, які призвели до зростання статків – у такому випадку вони звільняються від кримінальної відповідальності за порушення і отримують право на легалізацію багатства за пільговою ставкою – 10% (платежі, за бажанням, можуть бути розділені на 10-річний період).

Люстраційна Комісія проводить розслідування всіх випадків і виносить три варіанти вердиктів:

  • Доходи/активи відповідають офіційним доходам за минулі періоди – немає покарання, легалізація доходів не потрібна.
  • Доходи/активи не відповідають офіційним доходам за минулі періоди, проте отримані в результаті незаконної, але легітимної діяльності (наприклад, отримання «подяки» за виконання своїх обов’язків, яка за своєю суттю була другою заробітною платою і для платника була можливою опцією, але не обов’язком, або додаткова чесна, однак тіньова діяльність – якийсь незареєстрований бізнес) – немає покарання, однак потрібна легалізація доходів (застосовується пільгова ставка розміром 10%, з опцією оплати протягом 10 років).
  • Доходи/активи не відповідають офіційним доходам за минулі періоди та отримані в результаті злочинної діяльності («розпилювання» бюджетів, наприклад) – заборона обіймати посади та легалізація доходів за ставкою 25% з обов’язковою виплатою суми протягом 2 років і забороною на виїзд за кордон до цього терміну, а також умовне засудження строком на 10 років за статтею «корупція».

Люстрація не тільки чиновників, а й власників бізнесу і найманих менеджерів, які заплямували репутацію отриманням ренти з держави. Заборона на зайняття керівних посад (зокрема в приватному бізнесі; неформально, а за фактом: якщо в суді доведене фактичне виконання керівних обов’язків – кримінальна відповідальність) у разі звинувачення в шахрайстві (наприклад, доведення банків до банкрутства, нелегальне нарахування платежів за комунальні послуги та ін.).

Після завершення люстрації розпочинається етап легалізації доходів усіх громадян за принципом подання нульової декларації.

1.2. Економічна справедливість

Другою обов’язковою умовою укладання Нового Економічного Договору є відновлення справедливості розподілу «народного майна». У результаті приватизації 1990-х років власність не була розподілена ефективно. Тому суспільство не сприймає результати приватизації як справедливі та невідворотні. Для великих промислових об’єктів цей факт несе низку негативних наслідків – від низької довіри суспільства до великого бізнесу до споживацького ставлення власників до своїх активів через перманентний ризик втрати прав власності.

Прозора та ефективна націоналізація великих промислових об’єктів може вирішити обидві проблеми.

Об’єктами націоналізації повинні стати найбільші підприємства.

Незаконно приватизовані підприємства повинні бути повернуті в національну власність шляхом викупу державою – за ціну покупки і компенсацією за доведені інвестиції. Викуп активів може відбуватися за рахунок державних боргових зобов’язань (облігацій, бондів та інших інструментів). Такий борг не ляже на плечі народу і майбутніх поколінь – як це робить влада сьогодні. Його можна буде поступово погашати за рахунок прибутку нових компаній, створених на базі націоналізованих підприємств.

Стратегічно важливі підприємства, необхідні для створення Державних бюджетоформівних компаній, які були чесно придбані власниками на вторинному або фондовому ринку, повинні бути викуплені державою за ринковою вартістю.

Для нестратегічних найбільших підприємств, приватизованих відповідно до законодавства, відновлення справедливості здійснюватиметься на підставі оцінки вартості підприємств на дату їхньої приватизації з боку міжнародних компаній «великої четвірки».

Різницю між цією оцінкою і сумою, реально сплаченою при приватизації, скориговану на зміну вартості грошей з дати приватизації до теперішнього часу, власники повинні будуть компенсувати, або підприємство буде повернуте у державну власність без компенсації. У випадку, якщо підприємство змінило власника, претензія щодо доплати виставляється першому власникові (у разі його банкрутства в результаті даного зобов’язання – державі у власність передається частка в акціонерному капіталі від власника на поточний момент).

1.3. Деолігархізація економіки и створення державних компаній в стратегічних галузях

Протягом одного року всі промислові підприємства, які розташовані й працюють на території України, мають стратегічне значення для економіки і національної безпеки, а також критичне значення для забезпечення життя людей на певних територіях, повинні бути зобов'язані відкрити своїх кінцевих бенефіціарів і провести обов’язкове розміщення контрольних пакетів своїх акцій – спочатку на вітчизняних, а потім і на світових фондових біржах.

Це і є реальна деолігархізація економіки й держави, що дійсно є вимогою суспільства.

Жоден власник або інвестор не може мати можливості просто зупинити роботу підприємства, від якого залежать життя людей і соціально-економічна стабільність країни.

У разі рішення власника закрити підприємство, що належить до таких категорій, держава повинна мати право і можливість ввести професійне тимчасове управління на період націоналізації.

Після націоналізації тимчасове управління має змінюватися постійною керівною компанією, вибір якої здійснюється згідно з відкритими і прозорими конкурсними умовами.

До управління державними активами повинні залучатися міжнародні керівні компанії, які мають високий рейтинг і гарну ділову репутацію.

Однією з конкурсних умов при залученні керівної компанії завжди має бути обов'язок забезпечити працівникам підприємства стабільні зарплати і соціальні пакети.

Вкрадені Системою й олігархами, які входили до її складу, активи української економіки необхідно повернути в національну власність.

Їхніми власниками –  від імені та в інтересах народу України – мають стати Суверенні та Пенсійні фонди. Таким чином всі громадяни стануть співвласниками значної частини національної економіки (за прикладом Швеції, Норвегії, Сінгапуру та низки арабських держав).

На базі повернутих підприємств нова держава повинна побудувати великі вертикально інтегровані бюджетоформівні компанії. Контрольні або блоківні пакети в цих підприємствах мають належати державі, решту треба продати на вітчизняних і світових фондових біржах.

Доходи цих компаній підуть на забезпечення соціальних зобов'язань держави перед громадянами.

Передусім в національну власність мають повернутися підприємства й активи, що належать російським власникам, які підтримали ідеологію «русского мира» та/або агресію проти України, без відшкодування вартості. Країна-агресор повинна заплатити за війну.

Незаконно приватизовані підприємства необхідно повернути в національну власність шляхом викупу державою – за ціною купівлі та компенсацією за доведені інвестиції. Викуп може здійснюватися як грошима, так і державними борговими зобов'язаннями.

Стратегічно важливі підприємства, які необхідні для створення державних бюджетоформівних компаній і які були чесно придбані власниками на вторинному чи фондовому ринку, мають бути викуплені державою за ринковою вартістю.

Для підвищення ефективності роботи державних компаній управління ними має бути передане міжнародним керівним компаніям з бездоганною репутацією, які працюють в умовах прозорої звітності та зацікавлені в підвищенні прибутковості.

Природні багатства України та її промисловий потенціал усе ще дозволяють створити такі компанії в низці ключових галузей:

  • Національна гірничо-металургійна компанія.
  • Національна нафтогазова компанія.
  • Національна енергетична компанія.
  • Національна хімічна компанія.
  • Національна аграрна компанія
  • Національна транспортна компанія.
  • Національна компанія оборонної промисловості.

Навіть зараз, в умовах кризи, такі компанії можуть давати мільярди доларів чистого прибутку.

При цьому робота даних компаній повинна відповідати фундаментальним принципам міжнародного антимонопольного законодавства і сприяти зростанню конкуренції в зазначених галузях економіки.

1.4. Збереження права на землю

Земля сільськогосподарського призначення має бути визнана національним надбанням України.

Мораторій на продаж сільськогосподарських земель має бути продовжений, а орендні відносини переглянуті в інтересах громадян-власників земельних паїв з урахуванням реальних ринкових ставок.

Невеликі земельні ділянки можна буде отримати в оренду безкоштовно, в інших випадках – платня за оренду землі за тарифами, які здатні забезпечити нормальну прибутковість народу України (як власникові активу).

Застосування принципу «використовуй або втратиш» стосовно землі (всіх призначень).

Інвестиції в сільське господарство повинні залучатися з використанням механізмів довгострокової цільової оренди.

Держава повинна надавати підтримку створенню та розвитку кооперативів в різних галузях сільського господарства з метою підвищення ступеня переробки і виробництва конкурентоспроможних на світових ринках продуктів харчування.

1.5. Стратегування економічного розвитку

Наші принципи в економічній політиці:

  • першість чесної праці, інновацій та економічної ініціативи;
  • держава як стимулятор стратегічного розвитку, регулятор і гарант соціальної справедливості;
  • вільне підприємництво, що функціонує за умов рівноправної конкуренції – основне джерело багатства і робочих місць;
  • соціальна економіка, заснована на економічному динамізмі та цивільній відповідальності.

Щоб країна могла врятувати і розвинути свій економічний потенціал, слід не скорочувати робочі місця, а зберігати ті, що вже є, і створювати нові – у промисловості, інноваційних галузях, які потребують висококваліфікованої робочої сили.

Необхідні програми держзамовлення і державно-приватних інвестицій у стратегічні галузі з високим технологічним потенціалом:

  • важке машинобудування (особливо енергетичне обладнання),
  • електроніка,
  • авіабудування,
  • суднобудування,
  • космос,
  • атомна промисловість,
  • військова промисловість.

2. Незалежна монетарна і бюджетна політика

Соціальність держави полягає не тільки в тому, як вона розподіляє ресурси. Соціальність держави – це також захист доходів і накопичень громадян, особливо доходів і заощаджень найбільш незахищених верств населення (пенсіонери, працівники бюджетної та соціальної сфер, бідні люди). Головним економічним ворогом таких громадян є інфляція, а також неконтрольована різка девальвація національної валюти, яка призводить до знецінення доходів і заощаджень через високу інфляцію. Ми вважаємо, що державна антициклічна політика (сукупність монетарної та бюджетної політики) не повинна ставати причиною фінансової дестабілізації економіки, як це було в минулому.

Незважаючи на те, що задекларований перехід Національного банку України до політики інфляційного таргетування є правильним кроком задля забезпечення фінансової стабільності, цього недостатньо. Ми визнаємо зростання незалежності НБУ, яке відбулося, однак ми вважаємо, що для справжньої незалежності НБУ повинен існувати механізм, який, з одного боку, забезпечує незалежність, а з іншого – пряме покарання керівництва НБУ у разі доведення фактів застосування логіки «політичної доцільності» на догоду досягненню мети фінансової стабільності. Аналогічний механізм повинен бути задіяний і стосовно бюджетної політики.

Незалежність проведення бюджетної політики також слід посилити зміною принципу здійснення державних інвестицій: будь-яка державна інвестиційна програма повинна бути оцінена сторонніми консультантами з міжнародною репутацією на предмет ефективності/доцільності: ми надто бідні, щоб будувати «мости в нікуди».

3. Забезпечення економічної свободи

Неефективна податкова система, неможливість захисту права власності та репресивне економічне регулювання не дозволяють українському суспільству реалізувати свій економічний потенціал.

На зміну економічним репресіям повинен прийти дозвільний підхід: звільнення суспільства і зменшення ролі держави – як шляхом децентралізації (місцеве самоврядування), так і економіки – сприяння підприємництву, рівність прав і відповідальності (негативна свобода).

Для досягнення цієї мети ми вважаємо за необхідне зосередитися на трьох ключових напрямах реформ:

  • мінімізація факторів виникнення корупції;
  • податкова реформа;
  • дерегуляція та підвищення ефективності державного регулювання.

Ключовим показником успішності змін, які ми пропонуємо, стане просування України в рейтингу економічної свободи до категорії «частково вільні» вже до 2018 року.

 3.1. Мінімізація чинників виникнення корупції

Корупція – це найвідоміша проблема української держави: в індексі сприйняття корупції Україна перебуває на гірших позиціях, ніж усі країни-сусіди. Шкода корупції відома суспільству, суспільство вимагає розв’язання цієї проблеми, і кожна політична сила обіцяє її вирішити. Так триває протягом усіх років Незалежності.

Ми пропонуємо не наступати вкотре на ті ж граблі, а рішуче, раз і назавжди, вирішити цю, безумовно, складну проблему: ми атакуємо корупцію в найбільш вразливому місці – ми збираємося усунути причини її виникнення. Корупція – це хвороба, тому, лікуючи, необхідно усувати причину, а не боротися з симптомами.

Корупція як злочин має бути прирівняна до зради Батьківщини. Вона повинна каратися жорсткими заходами – аж до застосування найвищої міри покарання. Власність корупціонера має підлягати конфіскації.

Корупціонерам має бути оголошений режим нульової толерантності, з невідворотним і жорстким покаранням за доведені злочини.

Але найголовніше в боротьбі з корупцією – це створення чесної та незалежної судової системи і ефективних правоохоронних органів:  реформа законодавства та державних інститутів, впровадження таких державних механізмів і процесів, коли закони працюють для всіх, а також достойна мотивація державних службовців. Тоді громадянам і бізнесу стануть доступні державні послуги – без використання неофіційної «допомоги» державних службовців.

Одночасно з цим ми повинні знищувати можливості для розвитку і поширення корупції. Це означає:

  • дерегулювати економіку, скоротивши до мінімуму кількість дозволів, для чого слід перевести процес їх отримання виключно в електронну форму. Дозволи, які не можна ліквідувати, повинні бути отримані шляхом повідомлення;
  • скоротити державний апарат;
  • зробити цілком прозорим процес державних закупівель;
  • вести моніторинг витрат чиновників та членів їхніх родин.

3.2. Податкова реформа

Мета змін у податковій сфері – перестати змушувати чесний бізнес і чесних громадян ухилятися від сплати податків, зробити податкову систему дружньою, а не ворожою до них.

Система оподаткування, що діє в Україні, є репресивною і глибоко корумпованою. Вона спрямована на те, щоб вичавити з бізнесу та громадян максимум грошей до бюджету, навіть якщо це вбиває бізнес і не дає громадянам чесно заробляти. Державна фіскальна служба володіє безпрецедентними можливостями для тиску на платників податків, а її працівники активно зловживають цими можливостями для шантажу та здирництва. Збір податків здійснюється не за справжніми можливостями економіки, а за планом, відірваним від економічної реальності.

Щоб змінити це й зробити оподаткування дружнім стосовно громадян, необхідно змінити підхід до адміністрування податків. Державна фіскальна служба буде розділена на повністю ізольовані один від одного фронт-офіс і бек-офіс, у кожного з яких буде своя функція. Фронт-офіс виконуватиме сервісну функцію – його завданням стане якісне обслуговування платників податків та взаємодія з бізнесом. При цьому жодних планів зі збору податків фронт-офіс виконувати не буде. Завданням бек-офісу, що не взаємодіє безпосередньо з бізнесом і навіть не знає, який конкретно бізнес він перевіряє, буде аналіз податкових надходжень і виявлення порушень. Окремо функціонуватиме служба перевірок, не пов’язана з бек-офісом, яка здійснюватиме виїзні перевірки за його поданням. Аналіз, виявлення порушень та подання на перевірки будуть анонімними – працівники бек-офісу не знатимуть, яку конкретно компанію вони перевіряють і хто саме в службі перевірок здійснює перевірку за поданням.

Щоб зробити систему оподаткування більш справедливою, буде впроваджений ефективний податок на дороге майно, таке як дорога нерухомість, автомобілі, інші транспортні засоби. Ставки з цього податку поступово підвищуватимуться протягом 5 років.

Для детінізації економіки, спрощення адміністрування і зниження величезного податкового навантаження на заробітні плати громадян України єдиний соціальний внесок (ЄСВ) буде об’єднаний з податком на доходи фізичних осіб (ПДФО), а ставка такого сукупного податку буде істотно знижена.

3.3. Дерегуляція і ефективність регулювання

В Україні державне регулювання перетворилося на джерело збагачення для корумпованих чиновників. Замість того, щоб зробити регулювання максимально ефективним і, в той же час, дружнім для бізнесу та громадян, чиновники роблять його максимально незручним, а потім за хабар дають можливість обійти таке регулювання і не виконувати законних правил і вимог держави. Таким чином, чиновники грабують безпосередньо народ України, роблять український бізнес неконкурентоспроможним через великі обсяги корупційних витрат і перешкоджають створенню робочих місць у країні.

Щоб виправити цю ситуацію, в Україні необхідно провести комплекс заходів із дерегуляції, які скасували б нагромадження корупційного регулювання та забрали б у чиновників можливість заробляти на хабарах, а саме:

  • застосування «регуляторної гільйотини» – усі види державного регулювання будуть проаналізовані і для кожного з них будуть пред’явлені переконливі й очевидні докази необхідності та ефективності. Ті види регулювання, ефективність і необхідність яких не буде належним чином доведена, негайно скасовуватимуться;
  • запровадження принципу «мовчазної згоди» у дозвільній системі. Скрізь, де чиновник зобов’язаний видати громадянам той чи інший дозвіл або відмовити в його видачі, йому буде виділений на це чітко обмежений період часу. Якщо після закінчення цього періоду чиновник усе ще не відповів громадянину, вважається, що його відповідь є позитивною, а дозвіл – отриманим. Це дасть можливість усунути корупційні схеми чиновників, які затягують видання дозволів з метою вибивання хабарів;
  • заборона на проведення необґрунтованих перевірок. Будь-які виїзні перевірки можна буде проводити тільки при наявності чіткого обґрунтування необхідності такої перевірки, підписаного відповідальним за її проведення чиновником. Причому, це обґрунтування може бути оскаржене в суді та, у разі успіху такого оскарження, чиновник відповідатиме за свої дії. В окремих випадках перевірки можна буде проводити тільки за рішенням суду.

Після проведення реформи з дерегуляції буде введений мораторій на запровадження нового регулювання. Це перешкодить можливим спробам у майбутньому знову повернути в дію корупційні норми, які дозволяють чиновникам заробляти на хабарах.

У той же час, після закінчення реформи і приведення до ладу регуляторної сфери в країні, будуть посилені вимоги до дотримання регуляторних норм і покарання за їх невиконання. При наявності якісного регулювання не може бути виправдань за його невиконання: порушники жорстко каратимуться, а уряд неухильно стежитиме за дотриманням регуляторних вимог і норм.

Розділ 2.

СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ

Висока нерівність у розподілі доходів порушує баланс інтересів суспільства, перешкоджає економічному зростанню та провокує спалахи політичної нестабільності. Це особливо небезпечно в умовах зовнішньої військової агресії. Саме тому держава повинна забезпечувати соціальний захист для найбільш вразливих верств населення. Однак для цього недостатньо просто збільшити розмір програм допомоги: українська держава має стати ефективною і діяти за принципом «економічно сильніші зобов’язані підтримувати слабших».

В Україні склалася парадоксальна ситуація. З одного боку, формально українська держава є соціальною – вона надає громадянам формально безкоштовні освіту і медицину, забезпечує пенсії, різні форми соціальної підтримки. Статус соціальної держави зафіксований у Конституції. Однак насправді саме поняття соціальності в Україні виявилося перекрученим.

Максимальна пенсія в країні більша від мінімальної в 60 разів, а одержувачами великих пенсій, є, як правило, заможні домогосподарства, члени яких багато заробляли, коли працювали, або займали посади в держапараті, які дозволяють отримувати привілейовані спецпенсії.

Таким чином, соціальна підтримка в Україні перетворена на ще одну форму отримання пільг з боку державних чиновників та інших привілейованих верств. У той же час, вона не виконує своєї функції – підтримки бідних і забезпечення певного гарантованого мінімального рівня життя для всіх громадян.

В Україні має бути побудована справжня соціальна держава, яка підтримує бідних (нехай навіть вони складають 70% громадян країни) і забезпечує громадянам надійно гарантований мінімальний рівень життя, замість монстра, який під виглядом соціальної підтримки забезпечує заможних громадян.

1. Принципи державної соціальної підтримки

Нова соціальна політика передбачатиме:

  • перегляд і суттєве підвищення державних соціальних стандартів з метою забезпечення конституційного права громадян України на достойні умови життя, зокрема, задоволення потреб в матеріальних благах і фінансових ресурсах для їх реалізації;
  • законодавче забезпечення постійної та економічно обґрунтованої індексації найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів, зокрема мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму в разі девальвації національної валюти, з визначенням відповідальності посадових осіб усіх рівнів за несвоєчасне проведення перерахунку державних соціальних стандартів;
  • Удосконалення системи соціального захисту населення, зокрема встановлення гарантій на безоплатність і якісний рівень соціальних послуг;
  • розроблення дієвої системи оцінки ефективності надання соціальних послуг, з передбаченням у ній стандартів якості соціальних послуг, впливу зазначених послуг на підвищення рівня якості життя отримувача такої послуги;
  • забезпечення реалізації повною мірою прав громадян на поважне і гуманне ставлення з боку суб’єктів, які надають соціальні послуги; вибір установи та закладу, а також форми соціального обслуговування;
  • доступ до інформації щодо своїх прав, обов’язків та умов надання соціальних послуг; конфіденційність інформації особистого характеру, що стала відомою суб’єкту, який надає соціальні послуги; захист своїх прав і законних інтересів, зокрема в судовому порядку;
  • спрощення процедур і порядку обслуговування осіб, які звернулись для отримання соціальних послуг до державних та комунальних служб, місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

2. Пенсійне забезпечення

Буде запроваджена норма, згідно з якою максимальний рівень одержуваної від держави пенсії не може перевищувати мінімальний більш ніж у 5 разів.

Крім того, з пенсійної системи будуть виключені заможні й забезпечені громадяни, які володіють великим накопиченим за роки життя майном або доходами.

На зекономлені кошти будуть підвищені мінімальні пенсії, що дозволить підтримати найбідніших пенсіонерів, які насправді потребують допомоги держави.

Нова соціальна політика також передбачатиме:

  • право самостійно наповнювати додаткові особисті рахунки в Пенсійному фонді;
  • забезпечення державних гарантій збереження коштів громадян у Пенсійному фонді;
  • забезпечення можливості передачі коштів, які зберігаються на персональному рахунку громадянина у Пенсійному фонді, у спадок.

Розділ 3.

ЗАЙНЯТІСТЬ ТА ОХОРОНА ПРАЦІ

1. Політика зайнятості

Нова соціальна політика передбачатиме забезпечення продуктивної зайнятості та соціального захисту працівників, зокрема зареєстрованих безробітних, внутрішньо переміщених осіб, молодих спеціалістів, людей з інвалідністю, учасників бойових дій та антитерористичної операції.

Для досягнення цієї мети реалізація державної політики має здійснюватися за такими напрямами:

  • створення нових робочих місць у процесі відбудови економіки та соціальної сфери областей, що постраждали внаслідок терористичної діяльності незаконних збройних формувань;
  • розширення сфери застосування праці та стимулювання зацікавленості роботодавців у створенні нових робочих місць;
  • підвищення рівня зайнятості сільського населення;
  • сприяння розвитку підприємницької ініціативи громадян;
  • посилення мотивації до легальної зайнятості та підвищення державних гарантій в оплаті праці;
  • забезпечення підвищення конкурентоспроможності робочої сили, зокрема в умовах трансформації економіки та поглиблення співпраці з Європейським Союзом;
  • збереження робочих місць та недопущення масового звільнення працівників підприємств;
  • підвищення мобільності робочої сили на ринку праці та удосконалення механізму регулювання трудової міграції;
  • сприяння зайнятості осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;
  • розвиток державно-приватного партнерства та поглиблення співпраці сторін соціального діалогу у сфері зайнятості.

2. Політика в галузі охорони праці

Нова соціальна політика держави повинна передбачати:

  • вироблення і реалізацію ефективної державної політики в галузі охорони праці, що має базуватися на принципах охорони життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавців за створення належних, безпечних та нешкідливих умов праці;
  • пріоритетність у встановленні єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;
  • негайне ухвалення нового Трудового кодексу України, який забезпечував би відстоювання передбачених Конституцією України трудових прав та гарантій працівників і спрямовувався б на створення належних умов праці та забезпечення захисту інтересів працівників і роботодавців в умовах ринкової економіки та євроінтеграції.

Зокрема новим Трудовим кодексом мають бути передбачені:

  • створення системи державного нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства;
  • заборона необґрунтованого звільнення працівників, а також звільнення працівників у випадку їхньої участі у робочих страйках;
  • створення механізму регулювання умов праці за допомогою проведення переговорів на добровільній основі між об’єднаннями роботодавців і працівників;
  • забезпечення більш відкритої та прозорої політики при прийнятті актів законодавства про працю;
  • створення належних умов і рівних прав працівникам для їхнього професійного зростання;
  • збільшення тривалості щорічної основної відпустки з 24 до 28 днів, як це передбачено Європейською соціальною хартією (переглянутою);
  • встановлення додаткових гарантій для вагітних жінок, зокрема збереження середнього заробітку за час проходження медичного огляду, пов’язаного з вагітністю;
  • недопущення будь-якої дискримінації у сфері праці, що відповідає фундаментальному принципу Європейського Союзу.

Розділ 4.

ОХОРОНА ЗДОРОВ`Я

Здоров’я громадян має бути однією з головних цінностей української держави. Тому медицина та охорона здоров’я – пріоритетні статті витрат державного бюджету.

Корупція у сфері закупівель медичних препаратів та обладнання має бути подолана, зокрема через впровадження електронних процедур та процесів, запровадження чітких протоколів лікування, а також через децентралізацію управління медичними закладами – обрання головних лікарів та створення дієвих наглядових громадських рад при лікарнях.

Громадяни мають невід’ємне право на якісну і доступну медичну допомогу на всій території країни і в будь-який час.

Державні (суспільні) медичні установи мають бути терміново модернізовані за підтримки бізнесу, волю якого до соціальної відповідальності потрібно підтримати податковими пільгами.

У великих містах будуть створені високотехнологічні державні медичні центри, направлення до яких муніципальними медичними установами має здійснюватися в суворо фіксовані терміни після звернення. Якщо обласний центр здоров’я не може допомогти пацієнтові, пацієнт повинен бути безкоштовно транспортований в інше місто.

Медичним працівникам на рівні закону повинна бути гарантована гідна платня за працю.

Ліцензування медичної діяльності та контроль якості – прерогатива незалежного об’єднання медиків-професіоналів, із обов’язковим залученням до складу комісій визнаних фахівців з країн з високим рівнем медицини.

Соціальна медицина та профілактика здоров’я:

  • держава повинна гарантувати всім громадянам високу якість безкоштовної невідкладної та первинної медичної допомоги, а також безкоштовний широкий набір якісних медичних послуг, який визначається окремим законом, до якого входять, зокрема обслуговування в жіночих консультаціях та пологових будинках, лікування важких хронічних і смертельно небезпечних захворювань, зокрема залежностей, паліативна терапія, включно з хоспісами;
  • держава бере на себе повноцінну турботу про громадян з обмеженими можливостями, зокрема про їхню соціалізацію та організацію безбар’єрного середовища;
  • безперебійне та безкоштовне забезпечення рідкісними ліками і знеболювальними препаратами тяжкохворих має бути гарантоване державою;
  • безкоштовна щорічна повна диспансеризація для всіх громадян;
  • держава повинна забезпечити медичне страхування всім громадянам, які перебувають на державному забезпеченні, працівникам бюджетної сфери і дітям.

Для решти громадян держава зобов’язана забезпечити високі стандарти страхової медицини світового рівня.

Громадяни повинні отримати право самостійно наповнювати додаткові особисті рахунки в новому Фонді соціально-медичного страхування. Збереження цих коштів має гарантувати держава.

Громадяни повинні мати право передавати залишки коштів на цих рахунках у спадок.

Громадяни, які проживають на територіях підвищених екологічних ризиків, мають бути забезпечені додатковими грошовими виплатами шляхом перерахування на їхні медичні страхові рахунки екологічного збору підприємств.

Розділ 5.

ОСВІТА

Людський капітал – знання, інтелект, творчість громадян – головний фактор сталого економічного зростання сучасних розвинених держав. Що більше людей реалізують свої таланти на благо суспільства й краще працюють соціальні ліфти, – то комфортніше й вільніше жити в країні, яка стає більш справедливою. Тому пріоритетом державної політики України має стати створення системи якісної освіти всіх ступенів, однаково доступної всім дітям, незалежно від соціального стану і гаманця їхніх батьків.

Це цілком реальна мета, якої вже досягли у скандинавських країнах, де школярі демонструють найвищий у світі рівень знань за результатами міжнародних досліджень. Зможе цього домогтися і Україна.

1. Загальна освіта

Головна місія загальної освіти – всебічна підготовка відповідальних громадян вільного суспільства, які вміють самостійно мислити;

Для учнів та їхніх батьків:

  • навчання у державних школах повинно бути абсолютно безкоштовним – побори «на ремонт», платні додаткові заняття вчителів з учнями неприпустимі;
  • усі державні школи в країні повинні давати однаковий рівень освіти, мати однакове устаткування і фінансування; не повинно бути «інкубаторів» для особливо обдарованих дітей (крім музичних, художніх, спортивних), поділу на «елітні» і «слабкі» школи і класи;
  • діти вчитимуться недалеко від дому;
  • поглиблене вивчення окремих предметів бажане тільки в старшій школі, коли діти вже отримали базові знання про світ, науки та мистецтво й можуть зробити самостійний усвідомлений вибір;
  • для кожної дитини школа повинна розробляти індивідуальну траєкторію навчання, залежно від її здібностей та психологічних особливостей;
  • додаткові заняття для слабких учнів, корекційне навчання – безкоштовні;
  • обіди, гуртки, екскурсії, групи продовженого дня, шкільний транспорт (якщо до місця проживання більше 2 км) – безкоштовні;
  • відвідування шкільного лікаря, медсестри, психолога – безкоштовні;
  • діти не будуть піддаватися дискримінації або принизливому поводженню з боку вчителів – контроль і відповідальність учителя будуть встановлені законодавчо;
  • в школі діти в обов’язковому порядку будуть вчитися використовувати сучасні технології – для пошуку знань, творчості та життя в суспільстві;
  • єдина державна система електронних щоденників.

Для вчителів:

  • шкільний вчитель повинен бути звільнений від адміністративного диктату і зайвої звітності, пострадянську надбудову над школою (департаменти освіти та науки) буде демонтовано;
  • права, свободи, соціальні гарантії вчителя, включаючи гідний рівень заробітної плати, а також його обов’язки і відповідальність, засади шкільного самоврядування повинні чітко, без різночитань визначатися законом про освіту;
  • втілення закону про освіту, контроль за роботою шкіл і якістю навчання будуть передані громадам;
  • під керівництвом Міністерства освіти і науки залишаться розробка програм і визначення критеріїв оцінки знань учнів, ліцензування освітніх установ і загальний контроль за діяльністю шкіл (перевірки раз на кілька років);
  • навчальне навантаження вчителя повинне бути обмежене законом 20 годинами на тиждень;
  • вчителю надаватиметься свобода у виборі методик навчання і підручників;
  • директори шкіл обиратимуться на конкурсній основі педагогічним колективом за обов’язкової участі батьківських комітетів;
  • держава відкриє вчителям можливості для справедливого кар’єрного зростання – підвищення кваліфікації з формальності перетвориться на справжнє навчання, коли пул лекторів та програми формуватимуться на підставі запитів професійного співтовариства;
  • вчителі отримають можливість організувати дієві профспілки і відстоювати свої права.

Програма впроваджуватиметься поетапно. Головні завдання першого етапу – підвищення соціального статусу вчителя (заробітна платня повинна дорівнювати середній по країні для вчителів-початківців і бути в 2 рази вищою для фахівців високої кваліфікації) та рівня «слабких» шкіл (модернізація обладнання і додаткове фінансування школам для запрошення висококваліфікованих вчителів).

2. Вища освіта

  • Вишам буде надано широку автономію, забезпечену законодавчим механізмом формування ендаумента.
  • ВНЗ отримуватимуть гарантоване фінансування для організації поїздок викладачів, науковців і студентів закордон і запрошення на роботу іноземних фахівців.
  • Права, свободи, соціальні гарантії викладачів і науковців вишів, зокрема гідний рівень заробітної плати, а також їхні обов’язки і відповідальність, засади університетської автономії чітко, без різночитань визначатимуться законом.
  • Кожен випускник школи повинен отримати персональний грант на вищу освіту в залежності від результатів ЗНО.
  • Найталановитіші випускники навчатимуться у найкращих вишах світу державним коштом.

Розділ 6.

НАУКА І КУЛЬТУРА

Наука і культура – дві основи, на яких будується ідентичність сучасної нації та суверенітет держави. Цим сферам повинна надаватися всебічна державна підтримка і створюватись умови для динамічного вільного і творчого розвитку.

1. Першочергові заходи в сфері культури

Від оподаткування повинні бути звільнені:

  • усі види творчої діяльності (народне ремесло і handmade, художники, письменники і поети, театральні та музичні колективи тощо);
  • книговидання;
  • виробництво теле- та кінопродукції.

Створити сприятливі законодавчі умови для меценатства та заснування приватних фондів розвитку культури та збереження історико-культурної спадщини.

Прийняти державну програму модернізації музеїв і бібліотек та перетворення їх на центри сучасного культурного життя.

2. Політика в сфері науки

  • Для інноваційного сектора – оголосити податкові канікули на 10 років.
  • Заснувати Державний фонд підтримки фундаментальної науки з прозорими конкурсами та грантами.
  • Створити сприятливе податкове середовище для формування приватних фондів підтримки фундаментальної науки.
  • Науковцям академічних інститутів – програма зв’язків із західними науковими центрами (державне фінансування стажувань та відряджень).
  • Провести реформу законодавства для зручності отримання західних грантів.
  • Молодим науковцям – цільова програма підтримки.
  • Реформування Національної академії наук України має проводитися поетапно з урахуванням думки наукової громадськості, з довгостроковим курсом на інтеграцію НАНУ і вищої школи. Процес реформування має бути максимально прозорим.

3. Гарантований державою вільний доступ до Інтернету

Щоб зробити Україну повноцінною частиною цивілізації знань, держава зобов’язана гарантувати кожному громадянинові право вільного доступу до Інтернету в установах освіти, науки і культури, а також транспорту та зв’язку.

Розділ 7.

НОВА КОНСТИТУЦІЯ ТА ЗАКОНОДАВСТВО

Наше законодавство, яке має бути правовою основою будівництва і функціонування держави, розвивалося настільки непослідовно, а часто й некомпетентно, і так грубо порушувалося всіма учасниками правовідносин, що сьогодні можна констатувати неможливість нормального суспільного розвитку на його основі.

Більш того, внесення змін до чинного законодавства також не дасть ні належної його якості, ні легітимності і довіри до нього з боку громадян. Ми впровадимо кардинальну реформу базового законодавства на засадах кодифікації, як найзручнішої форми систематизації законодавства. На відміну від початку 90-х років минулого століття, сьогодні ми вже інтелектуально та організаційно готові до такої масштабної кодифікації законодавства. Затримка тільки за наявністю політичної волі.

1. Нове кодифіковане законодавство

Таким чином, доцільно утворити 12 робочих груп для підготовки базових кодексів і законів:

  • ВИБОРЧИЙ КОДЕКС — має врегулювати створення, організацію та діяльність політичних партій, процедуру проведення виборів і референдумів;
  • ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ КОДЕКС — має врегулювати організацію та процедури діяльності парламенту та всіх його органів і структур;
  • МУНІЦИПАЛЬНИЙ КОДЕКС — має врегулювати адміністративно-територіальний устрій громад, організацію органів місцевого самоврядування в громадах і районах, їхні повноваження, фінанси місцевого самоврядування;
  • РЕГІОНАЛЬНИЙ КОДЕКС — має врегулювати організацію та повноваження органів регіонального самоврядування (регіони мають бути визначені в першому розділі Конституції), засади й механізми державної регіональної політики;
  • АДМІНІСТРАТИВНИЙ КОДЕКС — має врегулювати організацію та повноваження органів виконавчої влади (Кабінет Міністрів, міністерства, урядові органи, місцеві держадміністрації), адміністративно- територіальний устрій районного рівня, державну службу, державні фінанси;
  • СУДОВИЙ КОДЕКС — має врегулювати організацію та повноваження всіх судів загальної юрисдикції та прокуратури, статус суддів, прокурорів, адвокатів, можливо включити також Цивільний процес, як базовий для інших судових процесів;
  • ДВА ЗАКОНИ — «Про Президента» і «Про Конституційний суд», які мають врегулювати порядок діяльності президента, організацію і порядок діяльності Конституційного суду;
  • ГРОМАДЯНСЬКИЙ КОДЕКС — має кодифікувати норми, в основному матеріального права, щодо реалізації прав людини (громадянських, національних, релігійних, економічних, соціальних, культурних, екологічних та ін.);
  • ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС – доцільно внести зміни, пов’язані зі скасуванням Господарського кодексу, та доповнити його положеннями Сімейного і Житлового (проекту) кодексів;
  • КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС – реформування чинного КК, включаючи запровадження кримінальних проступків;
  • АДМІНІСТРАТИВНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС — має врегулювати адміністративну процедуру в усіх органах публічної адміністрації, адміністративний процес в адміністративних судах, захист інформації, доступ до публічної інформації тощо;
  • КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС — має врегулювати процес розслідування справ про кримінальні правопорушення (злочини і проступки) та їх розгляду судами.

Ці 11 кодексів і 2 закони охоплюють весь нормативний масив, необхідний для функціонування президента, законодавчої, виконавчої та судової влади, місцевого та регіонального самоврядування, гарантування фундаментальних прав людини.

Тому їх доцільно розробити першочергово, а в Конституції передбачити особливий порядок внесення змін до них з метою захисту від непродуманого спотворення.

Кодифікація може вирішити лише проблему якості та повноти правового регулювання суспільних відносин і не може автоматично забезпечити повагу до закону та його дотримання. Тому надзвичайно важливо доповнити радикальну правову реформу чесною демонстрацією виконання нових законів, насамперед представниками політичної та адміністративної верхівки суспільства, дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, незалежно від їхнього суспільного становища. Без попереднього покращення якості нашої системи законодавства ці завдання вирішити неможливо.

2. Прийняття нової Конституції

Підготовка та узгодження фахівцями перелічених вище кодексів та законів відкриває дорогу до завершення укладення тексту Конституції.

Для цієї місії найкраще передбачити скликання Конституційної асамблеї. У її складі обов’язково мали б бути представники еліти, які домовлялися щодо положень першого розділу, та представники робочих груп з розробки кодексів та законів (принаймні перших восьми із них).

Обговорений та схвалений Конституційною асамблеєю варіант Конституції має затверджуватися референдумом (можна разом з базовими кодексами).

Після всіх попередніх підготовчих заходів можна буде приступити до підготовки та ухвалення кодексів і законів, необхідних для реалізації секторних реформ (Освітній, Податковий, Митний, Трудовий, Соціальний, Земельний, Військовий кодекси, Кодекс про адміністративні проступки, Кодекс охорони здоров’я та інші) і втілення самих секторних реформ, насамперед організаційно-інституційних, відповідно до розроблених міністерствами, обговорених і узгоджених стратегій розвитку.

Саме в цих реформах має виразитись основний потенціал для суспільного розвитку, але його неможливо реалізувати без виконання попередніх завдань.

Всі ці заходи здатні створити сприятливу інституційну основу для ефективного функціонування публічної (державної та самоврядної) влади та подолання корупції в ній.

2.1. Конституція України як новий суспільний договір

В Україні не відбулося установчого процесу ухвалення Конституції України українським народом. В українському суспільстві не виробилися традиції дотримання положень Конституції України, політики всіх мастей, перебуваючи при владі, намагалися та намагаються своєрідно тлумачити Основний Закон та пробувати змінити його у своїх інтересах. Після всіх наруг, яких зазнала наша Конституція (2004, 2010, 2014 років), сьогодні доцільно говорити про ухвалення її в новій редакції. У такому випадку це має бути установчий процес ухвалення нової Конституції та інноваційний, новаторський варіант самої Конституції України. Це має визначатися як у її структурі, так і змісті і бути спрямоване на утвердження правовладдя та демократії: спочатку – людина, потім – громада, а потім – держава. Ця структура більшою мірою, ніж традиційна, має відповідати цілям субсидіарності публічної влади та розвитку територіального самоврядування, без яких складно досягнути демократії та добробуту країни.

Нова Конституція Україна повинна встановити державу, у якій поважають та дотримуються прав людини, принципів демократії (народовладдя), верховенства права (правовладдя), належного урядування та інші європейські цінності, в якій державна політика спрямовується на забезпечення найкращих умов для розвитку та самореалізації особистості. Така держава служитиме своїм громадянам – забезпечуватиме доступність, зручність і ефективність публічних послуг та безпеку громадян, як від зовнішніх, так і від внутрішніх загроз.

Конституція має закріпити соціально-ринкову економіку; децентралізацію на засадах субсидіарності в межах унітарної форми державного устрою; демократію, парламентаризм та ефективну співпрацю вищих органів державної влади в рамках змішаної форми державного правління; незалежне й авторитетне правосуддя.

Максимальна децентралізація адміністративних повноважень і публічних фінансів є запорукою виживання країни та суспільства в умовах перманентної неефективної державної влади.

Ці засадничі положення повинні створити сприятливу інституційну основу для ефективного функціонування публічної (державної та самоврядної) влади та подолання корупції в ній, оскільки правильна інституційна організація суспільства створює найкращі умови для приходу до влади компетентних та ініціативних людей, що створює передумови для прискореного суспільного розвитку.

Розділ 8.

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА

Роль центральної влади повинна зводитися до ролі чесного арбітра і гаранта забезпечення прав і свобод людини, а також регулятора і гаранта соціальної справедливості.

1 . Парламентська республіка. Посада та статус Президента.

Україна повинна стати парламентською республікою. Тому пост президента після закінчення перехідного періоду до нової держави повинен бути обмежений представницькими функціями.

Президент країни не може бути членом і, тим більше – головою політичної партії. І ніяка партія чи блок не можуть використовувати в своїх цілях ім’я президента.

На перехідний період повинен бути прийнятий чіткий механізм імпічменту Президента. Необхідно створити умови для застосування закону «Про імпічмент» шляхом ухвалення закону «Про Тимчасові слідчі комісії» згідно з яким ТСК повинні отримати право ініціювати проведення досудового слідства, а правоохоронні органи – здійснювати досудове слідство щодо будь-якої особи, включно з депутатом і президентом. Обов’язково передбачити, що ТСК після збору доказів та висунення підозри у скоєнні злочину повинні оприлюднити ці докази для громадськості. Процес притягнення до кримінальної відповідальності депутатів, суддів, президента повинен бути максимально прозорим і публічним.

 2. Верховна Рада та депутатський корпус місцевих рад

Чисельність депутатів усіх рівнів має бути суттєво скорочена.

Кількість депутатів Верховної Ради України не повинна перевищувати 300 осіб, депутатів місцевих рад у містах з населенням 500 тис. – 1 млн. людей не повинна перевищувати 50, депутатів рад у містах та районах з населенням 100 – 500 тис. осіб не повинна перевищувати 30, депутатів рад у містах і районах з населенням 50 – 100 тис. осіб не повинна перевищувати 20.

Районні ради у містах повинні бути ліквідовані.

У цілому, кількість депутатів місцевих рад має визначатися рішеннями місцевих громад на місцевих референдумах.

У разі відповідного рішення Конституційних зборів, підтриманого загальнонаціональним референдумом, в Україні може бути започаткований двопалатний Парламент, в якому нижня палата представлятиме всю країну за принципом представництва від певної кількості виборців, а верхня – регіони країни за принципом рівного представництва (2 депутати) від кожної з областей.

Рівне представництво областей допоможе затвердити принципи децентралізації та рівних прав територій незалежно від кількості населення.

 3. Кабінет Міністрів та центральні органи виконавчої влади

Верховна Рада формуватиме Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади.

Партії, які перемогли на виборах до Верховної або місцевих рад, зможуть призначати своїх представників на посади, що дозволяють реалізовувати ту чи іншу політику і стратегії розвитку країни та територій.

Корпус державних управлінців, відповідальних за виконання необхідних державі процесів і процедур, повинен бути незалежним від політичного впливу.

Державний апарат, своєю чергою, не впливатиме на прийняття політичних рішень.

 

4. Перезавантаження політичних партій

Наявні політичні партії є здебільшого вождистськими та ведуть боротьбу за владу заради особистого збагачення. Відновити довіру до них неможливо, тоому необхідно створити нову партійну систему. Скасувати існуючі партії чи запустити процес їхньої самоліквідації – наприклад, перехідними положеннями нової Конституції.

Усі політичні партії повинні пройти нову реєстрацію згідно з чіткими критеріями:

  • прозорість фінансової звітності партії,
  • діючі партійні організації в 2/3 регіонів країни з офіційно прийнятими на роботу співробітниками штабів усіх рівнів,
  • обов’язкова участь партії у виборах всіх рівнів.

Партії повинні конкурувати не тільки за голоси виборців, а й за фінансову підтримку.

При вкрай низькому рівні довіри громадян до партій ми вважаємо неприйнятною ідею державного фінансування партій.

Партії повинні проводити відкриті кампанії із залучення внесків (фандрайзинг), які, поряд з голосуванням на виборах, визначать ступінь довіри громадян до партійних програм.

Внутрішньопартійна демократія та прозорість фінансування партій має бути гарантована Виборчим кодексом.

Розділ 9.

СУДОВА ВЛАДА ТА СИСТЕМА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

Ні суспільство, ні держава не можуть існувати без справедливої судової влади. Сучасна судова система настільки дискредитувала себе корупцією та обслуговуванням влади, що повинна бути перезаснована шляхом повного очищення.

Правові підстави для цього також можуть дати перехідні положення нової Конституції. Нова система судів загальної юрисдикції та прокуратури має створюватися відповідно до положень Судового кодексу, формування їхнього складу повинне відбуватися на конкурсних засадах. Умови конкурсу повинні не допустити до участі в ньому осіб, які втратили довіру суспільства.

  • Для очищення судової та правоохоронної системи необхідно змінити процедуру формування Вищої ради юстиції – треба передбачити можливість формування ради частково з представників міжнародної юридичної спільноти (судді, прокурори, адвокати).
  • Запровадити як найбільш об’єктивні підстави в процесі очищення суддівського корпусу – рішення Європейського суду з прав людини щодо скарг українських громадян на порушення прав людини з боку українських суддів. Судді, які винні в таких порушеннях, підлягають автоматичному звільненню.
  • Створити Державне бюро розслідувань як орган, відповідальний за розслідування злочинів у самій правоохоронній системі (у тому числі генерального прокурора, міністра внутрішніх справ, голови СБУ, директора НАБУ). Дуже важливо створити прозорий і ефективний механізм обрання голови Державного бюро розслідувань, який виключає політичний вплив.
  • Передбачити впровадження дієвого інструменту протидії корупції, особливо щодо чиновників та представників правоохоронних органів. Для цього може бути законодавчо закріплене право громадян застосовувати пристрій прихованого аудіо- та відеозапису для фіксації факту вимагання хабара чиновником. Необхідно дозволити використання цього запису для подання до суду або слідчих органів – як підстави для автоматичного (упродовж 24 годин) відкриття кримінального провадження щодо хабарника. Це дозволило б у лічені місяці розпочати тисячі кримінальних проваджень проти хабарників і отримати рішення суду про їхнє засудження.
  • Надати громаді право через районні, міські, обласні ради простою більшістю голосів висловлювати недовіру поліцейському, який не виконує покладених на нього функцій (окрім слідчого).
  • Також посилити вплив на призначення поліцейських на посаду через формування поліцейських комісій, більшість в яких будуть складати представники громадянського суспільства – відомі правозахисники, адвокати, юристи. Важливо одночасно зі збільшенням відповідальності правоохоронців забезпечити гідну оплату їхньої праці та належне матеріально-технічне забезпечення їхньої діяльності.

1. Нова судова і прокурорська системи

Нова судова система України складається із державних і муніципальних судів.

Державна система судів має за ієрархією чотири рівні – місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані суди та Верховний суд України, який є найвищою інстанцією, що формує загальну концепцію щодо застосування норм законів до відповідної правової ситуації.

Державна система судів поділяється на три види загальної юрисдикції – адміністративну, кримінальну, цивільну. У цивільній юрисдикції може бути внутрішньовидова спеціалізація, що має особливості у розгляді спорів між суб’єктами господарювання (комерційні палати).

У процедурі добору суддів для системи державних судів мають домінувати, серед інших, такі головні чинники – професіоналізм і порядність. Механізм призначення суддів на посади має бути спрямований на встановлення саме цих чинників. Судді призначаються безстроково, але лише після проходження ними випробувального кількарічного терміну, передбаченого законом і перебувають на посаді судді до 65- річного віку.

Оскільки основним завданням адміністративних судів, на відміну від завдання кримінальних і цивільних судів, є захист прав людини від неправомірних рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень (органів влади), то суддів адміністративних судів має обирати народ шляхом голосування громадян, що проживають на території відповідного судового округу. Пропонується обирати таких суддів віком не молодше 35 років – вперше на 5 років, а потім не більше двох разів по 10 років.

У кримінальному судочинстві в системі державних судів розгляд справ по суті (перша інстанція), у випадках встановлених законом, має здійснювати традиційно відомий суд присяжних. Склад такого суду формується стороною захисту і стороною обвинувачення за взаємною згодою. Професійний суддя (головуючий) може втручатися у цей процес лише з метою розв’язання спірної ситуації між стороною захисту і стороною обвинувачення, не беручи безпосередньої участі у відборі присяжних. До виконання громадянських обов’язків присяжних залучається все населення відповідного судового округу за виборчими списками. Головною ознакою такого суду має бути те, що він ухвалює рішення без участі професійного судді (справжній суд народу) і його виправдувальний вердикт не може бути оскаржений стороною звинувачення.

  • Для здійснення судочинства в окремих категоріях кримінальних і цивільних справ доцільно зберегти інститут народних засідателів.
  • Муніципальні суди не є державними судами, тому за своєю суттю вони є судами народу, тобто населення, яке мешкає на відповідній території місцевого самоврядування. Суддів муніципальних судів шляхом вільних і прямих виборів обирає населення відповідної одиниці місцевого самоврядування строком на 3 роки. Такі судді не обов’язково повинні мати юридичну освіту. Компетенція таких муніципальних судів стосується цивільних і кримінальних (проступки) справ, зазначених у процесуальних законах. Оскарження рішень цих судів може бути здійснено у місцевому державному суді.
  • Прокурори складають автономну систему при державних судах України. Прокурорські служби (офіси) є складовим елементом судового устрою України. Прокурори виконують дві функції:
  • суспільного обвинувачення від імені народу відповідної особи у вчиненні кримінально караного діяння;
  • нагляду за дотриманням закону і прав людини органами, що здійснюють розслідування вчинених кримінальних правопорушень.
  • Зважаючи на вказані функції, основна кількість прокурорів має бути зосереджена у місцевих судах, що здійснюють судочинство як перша інстанція. Конституційні положення щодо прокуратури мають бути відображені у розділі, що унормовує судовий устрій держави.
  • Вища рада юстиції (судової влади) як конституційний орган, відповідальний за формування суддівського корпусу і дотримання суддями встановлених до них вимог Конституції і законів України (суд над суддями), має формуватися шляхом всенародних виборів. До тієї частини членів Вищої ради юстиції, яка відповідно до міжнародних стандартів має складатися із суддів, можуть бути обрані лише судді у відставці, що повинно унеможливити вплив на них чинного суддівського корпусу.

 2. Система органів забезпечення правопорядку

Система органів, на які покладається забезпечення правопорядку на території держави, складається із кримінальної поліції та муніципальної міліції.

  • Кримінальна поліція є загальнодержавним автономним органом, який організаційно перебуває в структурі Міністерства внутрішніх справ. Основною функцією кримінальної поліції є оперативна і слідча діяльність стосовно виявлення, встановлення і переслідування осіб, які вчинили кримінально карані правопорушення, що законом визначені як злочини. Ця структура діє незалежно від органів місцевого самоврядування і підзвітна лише центральним органам державної влади.
  • Муніципальна міліція є органом, який забезпечує правопорядок в межах території, на яку поширюється юрисдикція відповідного місцевого самоврядування. Муніципальна міліція підпорядкована виконавчому органу місцевого самоврядування та підзвітна представницькому органу місцевого самоврядування. Її утримання здійснюється коштом місцевого бюджету. До складу муніципальної міліції увійдуть як постійно найняті службовці, так і добровольці (волонтери), які згодились епізодично виконувати функції охорони громадського порядку не на постійній основі. Повноваження і обов’язки у цих двох категорій представників муніципальної міліції під час здійснення охорони громадського порядку однакові. Керівник муніципальної міліції обирається населенням шляхом загальних виборів або призначається місцевим представницьким органом.

 Розділ 10.

РЕФОРМА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Одна з основних причин сучасного кризового стану Української держави – це низька якість державного управління, неналежне урядування.

Кабінет Міністрів та міністерства неспроможні виробляти та впроваджувати реформи. Державна служба політизована та непрофесійна.

У відносинах з приватними особами (громадянами та бізнесом) досі домінує управлінсько-начальницький тип спілкування. Приватні особи є ресурсом для корупційного збагачення бюрократів і політиків.

Отже, Україна першочергово потребує системної реформи державного управління. Основними сферами при цьому реформуванні виступають:

  • відносини щодо надання адміністративних послуг;
  • інспекційна діяльність адміністративних органів;
  • правові стандарти відносин адміністративних органів з приватними особами, в тому числі інститут досудового оскарження рішень, дій та бездіяльності адміністративних органів;
  • організація діяльності Кабінету Міністрів та міністерств, особливо в частині формування політики;
  • повноваження та організація роботи служб, агентств, інспекцій;
  • статус регуляторів у сферах природних монополій та суміжних ринків;
  • справжня реформа системи державної служби.

При цьому реформа державного управління має відбуватися на засадах європейських стандартів, а також кращих світових практик.

1. Адміністративні послуги.

Із точки зору громадян, державний апарат має функціонувати для того, щоб своєчасно і комфортно надавати необхідні адміністративні послуги.

Для цього ми будемо:

  • системно впроваджувати у діяльність органів влади «сервісну» ідеологію, тобто ставлення до громадянина/платника податків як до роботодавця і клієнта – з повагою та позитивним налаштуванням. Комунікаційні навички – важливі вимоги для кожного чиновника;
  • максимально скорочувати загальну кількість адміністративних послуг. У всіх випадках, де можна відійти від державного втручання (дозволів тощо), потрібно це впроваджувати. Що менше адміністративних послуг, то краще. Першочергово потрібно скорочувати адміністративні послуги, які обтяжують бізнес, а також ті , що мають масовий характер, але мети можна досягти в інший спосіб. Зокрема, доцільно скасувати вимагання у громадян довідки про несудимість, дозволів на вчинення правочинів з майном неповнолітніх тощо;
  • спрощувати процедури надання конкретних адміністративних послуг (при цьому пріоритетно оптимізувати найпопулярніші необхідні адміністративні послуги). Зокрема, необхідно впроваджувати принципи: «єдиного офісу» (більшість популярних справ повинні вирішуватися в одному місці); «єдиного вікна» (особа подає мінімум документів, а збирання довідок і погоджень має здійснюватися органами влади без участі особи);  «мовчазної згоди» (коли ненадання відповіді у встановлений строк вважається позитивним рішенням на користь особи). Сфера, що обраховується десятками мільярдів гривень, потребує прозорості, раціональності та справедливості. З одного боку, необхідно обмежити рамками собівартості розмір плати (адміністративного збору) за окремі адміністративні послуги (зокрема, у паспортній сфері чи при реєстрації транспортних засобів), з іншого – раціоналізувати розміри адміністративних зборів, встановлених понад два десятки років тому (наприклад, 85 копійок за реєстрацію місця проживання чи реєстрацію шлюбу).

 2. Інспекційна діяльність держави

Інспекційна діяльність держави має бути зведена до мінімуму. Оскільки тотальна корупція не дозволяє досягти цілей на які спрямована інспекційна діяльність держави, то на даному етапі, допоки це дозволяє інтеграційний процес до ЄС, необхідно максимально відмовитися від різного роду перевірок та інспекційних заходів щодо бізнесу і громадян.

Виняткові сфери контролю мають бути вичерпно визначені законом. У всіх сферах, де це можливо, перейти до мінімізації людського фактору та до автоматизації процесів (контроль безпеки дорожнього руху, перевірка звітності тощо).

3. Адміністративна процедура та адміністративне оскарження

Окрему увагу необхідно приділити правовим стандартам відносин адміністративних органів з приватними особами, тобто так званій загальній адміністративній процедурі. Як це гарантується в країнах ЄС – кожній особі має бути забезпечено право на неупереджене вирішення її справи протягом розумного часу. Для цього на законодавчому рівні мають бути забезпечені:

  • право кожної особи бути вислуханою перед прийняттям рішення, що може негативно вплинути на її права та законні інтереси; а також право особи на доступ до усіх матеріалів справи, що її стосуються;
  • обов’язки адміністративних органів залучати зацікавлених осіб до провадження, мотивувати свої несприятливі рішення та повідомляти порядок їх оскарження.

Особлива увага має приділятися справам з великою кількістю учасників (зокрема, при наданні дозволів на будівництво). Замість бійок та інших конфліктів на будівельних майданчиках, має бути забезпечена прозора процедура участі всіх зацікавлених у прийнятті рішення осіб.

У контексті адміністративної процедури має розглядатися і реформа інституту адміністративного оскарження. Необхідно забезпечити розвиток досудових механізмів захисту прав громадян та суб’єктів господарювання для прискорення розгляду скарг, повернення довіри до адміністрації та заощадження ресурсів приватних осіб.

З цією метою необхідно, насамперед, забезпечити неупередженість органів з розгляду скарг в адміністративному порядку. Цьому може сприяти створення спеціальних колегіальних органів з розгляду скарг із залученням до їхнього складу представників громадськості. Така дебюрократизація дозволить подолати відомчу корпоративну солідарність, сприятиме вирішенню справ по справедливості, розвантажить судову систему.

4. Реформування органів виконавчої влади

Другим блоком у реформуванні державного управління, поряд з клієнтоорієнтованістю адміністративних органів, є зміна організації та порядку діяльності органів виконавчої влади центрального рівня.

4.1. Кабінет Міністрів

Найпершим завданням тут є реформування самого Кабінету Міністрів. При цьому головними завданнями є:

  • перетворення Уряду на центр вироблення і впровадження реформ в державі. Основна увага в його роботі має приділятися стратегічним рішенням, документам політики і законопроектам. Інші повноваження необхідно максимально деконцентрувати на нижчі рівні виконавчої влади або скасувати взагалі;
  • у ході реформи потрібно забезпечити єдність формування та роботи Уряду як команди. Для цього має бути запроваджений єдиний порядок призначення всіх членів Кабінету Міністрів, включно з міністрами оборони і закордонних справ. При цьому роль глави держави має поступово звужуватися до традиційної у парламентських республіках;
  • підвищення рівня колегіальності в роботі Уряду. Зважаючи на коаліційний характер в Уряді не повинно бути надмірного домінування прем’єр-міністра та міністрів, наближених до керівника Уряду. Думка всіх членів Уряду і їхні позиції повинні братися до уваги, а ініціативи усіх членів Уряду, які відповідають програмі діяльності Кабінету Міністрів, мають право на просування;
  • підвищення рівня прозорості у роботі Уряду. Всі проекти урядових рішень повинні завчасно оприлюднюватися на урядовому порталі. Дотримання регламенту Уряду повинне стати важливим правилом у його роботі, а ухвалення рішень «у невідкладних випадках» має стати дійсно винятковим і також обґрунтовуватися;
  • секретаріат Кабінету Міністрів повинен очолюватися професійним керівником зі статусом державного службовця та забезпечувати міжміністерську координацію, інституційну пам’ять, контроль за дотриманням процедур;
  • кількість «доручень» міністерствам з боку Уряду і його секретаріату повинна бути зведена до мінімуму. Це ж стосується й Адміністрації Президента.

4.2. Міністерства

Ключовою ланкою виконавчої влади для реформування є міністерства. Основними завданнями у реформі міністерств є:

  • чітке усвідомлення та впровадження правила, що головними завданнями міністерств є відповідальність за певні сфери державної політики. Тобто реформи, а не надання адміністративних послуг чи перевірки, – це призначення міністерств. Для виконання адміністративних функцій є органи місцевого самоврядування та служби, інспекції, агентства;
  • принципово необхідна зміна – робота міністерств має ґрунтуватися на основі «аналізу політики», що включає в себе моніторинг сектору відповідальності, виявлення можливих проблем, їхніх причин; оцінку і пріоритезацію проблем; вироблення варіантів рішень тощо . Тобто замість роботи в режимі «гасіння пожеж» і очікування на «доручення» потрібно перейти до системної і випереджальної діяльності. При цьому необхідно забезпечити належний обрахунок вартості владних ініціатив та фінансову забезпеченість ухвалених рішень;
  • процес вироблення рішень повинен передбачати участь зацікавлених осіб (груп) та належні публічні консультації. Участь та партнерство мають бути основними принципами для напрацювання і впровадження рішень влади. На етапах розробки проектів мають створюватися відкриті робочі групи. Замість акценту на негайній розробці проектів нормативних актів, спочатку потрібно зосередитися на аналізі та документах політики. Усі проекти рішень повинні завчасно оприлюднюватися. При розробці проектів рішень з особливо чутливих питань (соціального характеру тощо), для публічних консультацій повинні використовуватися проактивні форми, починаючи з адресного залучення профільних об’єднань громадян і закінчуючи повідомленням у ЗМІ про результати публічних консультацій;
  • у міністерствах повинні бути запроваджені посади державних секретарів – як вищих професійних державних службовців, що забезпечують наступництво та інституційну пам’ять, а також надання належних послуг міністру з боку апарату міністерства. За міністром має зберігатися функція визначення політики міністерства, і зовнішня комунікація. Державний секретар повинен забезпечувати сталість роботи міністерства та організовувати виконання завдань міністра. Стабільний апарат міністерств, що очолюється професійним державним службовцем, сприятиме більш ефективній роботі політиків-міністрів, особливо новопризначених;
  • департаменти міністерств повинні бути укрупнені й надалі утворюватися не з урахуванням чисельності персоналу, а цілісності напрямів державної політики. Це дозволить впорядкувати пріоритети в діяльності міністерств, а також підвищити прозорість їхньої роботи;
  • для наскрізного обслуговування роботи міністерств доцільно змінити підходи до утворення підрозділів організаційного, кадрового, юридичного та іншого забезпечення. Типові секретаріати можуть бути спільними для кількох міністерств та навіть інших центральних органів виконавчої влади;
  • міністерства, зокрема МВС та Мін’юст, не повинні мати власних територіальних органів. Оскільки основне призначення міністерств – це вироблення політики, то адміністративні функції мають виконуватися через відповідні служби, інспекції та агентства;
  • у системах міністерств з великими бюджетами та високими корупційними ризиками (як-от Міністерство інфраструктури чи МВС) розвивати підрозділи внутрішньої безпеки. При цьому має бути забезпечений належний рівень незалежності таких підрозділів, включно з кадровими, фінансовими та оперативно- слідчими повноваженнями.

Абсолютна більшість наших міністерств за 20 років так і не стали міністерствами демократичної держави, продовжуючи ще радянську практику розподілу ресурсів у ручному режимі, вирішення міністрами адміністративних питань. Спроби їх реформувати і навчити аналізу політики з метою забезпечення реформ і розвитку у сферах їхньої відповідальності не мали успіху. Тому краще їх перезаснувати, ніж реформувати. Оскільки без належного функціонування міністерств неможливо реалізувати жодної реформи.

Необхідне узгодження місії кожного міністерства, структури його апарату та складу його системи, підготовка зелених і білих книг та проектів стратегій розвитку відповідних сфер, конкурсний відбір працівників до апарату міністерств. При цьому доцільно починати з мінімальної чисельності службовців, але зразу забезпечувати їм належний рівень зарплати.

Доцільно передбачити існування 14 міністерств (це практично мінімальний набір, його обґрунтування потребує додаткових пояснень щодо місії кожного міністерства, розподілу повноважень та організації взаємодії між ними):

  • Міністерство юстиції,
  • Міністерство внутрішніх справ і адміністрації,
  • Міністерство місцевого та регіонального розвитку,
  • Міністерство освіти і науки,
  • Міністерство фінансів,
  • Міністерство економіки,
  • Міністерство промисловості і торгівлі,
  • Міністерство сільського господарства,
  • Міністерство соціальної політики,
  • Міністерство екології та охорони здоров’я,
  • Міністерство транспорту і зв’язку,
  • Міністерство закордонних справ,
  • Міністерство оборони,
  • Міністерство культури, туризму та спорту.

Наступним кроком має бути реорганізація системи центральних органів виконавчої влади в систему урядових органів з повним розмежуванням у їхній компетенції надання адміністративних послуг (при цьому слід мати на увазі, що абсолютна більшість адміністративних послуг має надаватися органами місцевого самоврядування), здійснення інспекційних повноважень і управління об’єктами державної власності та віднесення їх до сфер відповідальності міністерств.

Крім міністерств та урядових органів мають функціонувати ще 10-15 конституційних органів (правовою підставою для їх утворення чи реорганізації мають служити перехідні положення нової конституції):

  • Служба безпеки України,
  • Уповноважений з прав людини,
  • Рахункова палата,
  • Центральна виборча комісія,
  • Вища рада юстиції з кваліфікаційною та дисциплінарною комісіями,
  • Вища рада державної служби,
  • Національний банк,
  • Фонд державного майна і ресурсів,
  • Антимонопольний комітет,
  • Національні комісії (регулятори) у сфері природних монополій,
  • Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.

 4.3. Інші центральні органи виконавчої влади

Власне «інші центральні органи виконавчої влади» (далі – інші ЦОВВ), складають адміністративну серцевину системи державного управління. Необхідними змінами у цій сфері є:

  • забезпечення правила, що інші ЦОВВ повинні бути виключені з політичного процесу (розробки законодавства і супроводу проектів в Уряді та парламенті). Діяльність цих органів має бути зосереджена виключно на виконанні чинного законодавства;
  • кожен ЦОВВ (служба, інспекція, агентство) повинен перебувати у сфері спрямування та координації окремих міністрів. Необхідно подолати існуючу практику спрямування інших ЦОВВ Кабінетом Міністрів як колегіальним органом, адже це веде до втрати підзвітності та підконтрольності таких ЦОВВ;
  • кількість ЦОВВ має вторинне значення, порівняно з неконфліктністю функцій в межах одного ЦОВВ. При цьому максимум повноважень з надання адміністративних послуг (особливо базового рівня) потрібно передавати органам місцевого самоврядування. Можливим варіантом є модель, коли служба або агентство є утримувачем певних державних реєстрів, здійснює допуск до них, а також виконує функції інстанції з розгляду скарг в адміністративному порядку. Натомість безпосереднє спілкування зі споживачами послуг здійснюється органами місцевого самоврядування та/або іншими провайдерами послуг. Також потрібно заохочувати розвиток вільних професій (медичних, юридичних тощо) та професійне самоврядування у цих сферах замість регулювання з боку ЦОВВ;
  • сприяти достатній автономізації роботи ЦОВВ. Рівень втручання Уряду, міністрів та інших суб’єктів має бути обмежений і повинен стосуватися лише випадків порушення закону або низької ефективності роботи ЦОВВ. Серед варіантів досягнення цієї мети має розглядатися і питання перенесення центральних апаратів інших ЦОВВ за межі столиці, наприклад, в обласні центри у межах 200-300 кілометрів від Києва. Це зменшить оперативне втручання у роботу таких органів, а також розвантажить судові органи у столиці.

 4.4. Регуляторні органи

Окремої уваги при реформі органів влади центрального рівня потребують регулятори у сферах природних монополій та суміжних ринків.

Сьогодні ці органи перебувають під надмірним впливом політичних суб’єктів, насамперед Президента.

Натомість такі органи повинні бути перетворені у дійсно незалежні колегіальні органи, рівновіддалені від вищих органів державної влади.

Незалежні регулятори, за рахунок добору кандидатур у члени, а також процедур ухвалення рішень, повинні повноцінно забезпечувати інтереси споживачів послуг, виробників послуг і держави.

5. Реформа державного апарату

Кардинальне, радикальне і швидке поліпшення державного апарату є однією з нагальних потреб економіки України. Однією з головних проблем у чинному апараті є вкрай низький рівень оплати праці, що не дозволяє залучити на державну службу компетентних і мотивованих на чесну та ефективну роботу людей. Це пов’язано з роздутими штатами і дуже великою кількістю чиновників – фактично, в організації своєї держслужби Україна погналася за кількістю на шкоду якості і побудувала величезного неповороткого і некомпетентного монстра, нездатного впоратись з сучасними завданнями та викликами.

Для вирішення цієї проблеми необхідно:

  • провести скорочення чиновників у державному апараті. При цьому загальний фонд оплати праці не буде змінюватися, а заробітна платня звільнених чиновників буде спрямовуватись на підвищення зарплат тих, хто займе місце в новому, меншому, але ефективнішому апараті;
  • встановлення адекватних рівнів оплати праці на державній службі для забезпечення належної мотивації та доброчесності. При цьому для мінімізації незаконного суб’єктивного впливу керівників на службовців, їх відданості виключно закону, необхідно збільшити до 80 – 90% частку посадового окладу у структурі заробітної плати чиновників;
  • запровадження прозорого та виключно конкурсного відбору на усі посади державної служби, включно з посадами керівників служб, інспекцій та агентств. Для цього потрібне чітке відмежування політичних та патронатних посад від посад державної служби, а також запровадження посад державних секретарів міністерств. Унеможливлення будь-яких винятків з конкурсної процедури має забезпечити поступовий відбір на посади державної служби гідних кандидатів, мінімізувати вплив політичних та суб’єктивних чинників;
  • у середньостроковій перспективі доцільно ввести заборону на партійну діяльність для державних службовців;
  • особливу увагу необхідно приділити розвитку вищого корпусу державної служби (керівника секретаріату Уряду, державних секретарів міністерств, керівників служб, інспекцій агентств; голів місцевих державних адміністрацій), гарантування його професійності та стабільності. Для цього має бути утворений авторитетний колегіальний орган з питань вищого корпусу державної служби, який матиме повноваження з добору кандидатів на відповідні посади, надання згоди на їхнє звільнення, переведення тощо. До складу такого органу доцільно включити і представників усіх парламентських фракцій (для взаємного контролю), і авторитетних представників експертно-громадського середовища – для прозорості та суспільної легітимності;
  • закон повинен гарантувати стабільність перебування на посадах державної служби, вичерпний перелік підстав для дострокового звільнення, постійне підвищення кваліфікації державних службовців.

Розділ 11.

ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ

Децентралізація влади – одна з найнагальніших вимог українського суспільства, що має бути реалізована в новій державі. Процес децентралізації дозволить приймати рішення на місцевому рівні і з кращим урахуванням місцевих умов; створити конкуренцію між громадами та регіонами, яка стимулюватиме ефективне управління; якісно контролювати дії влади на місцевому рівні.

1. Місцева влада внаслідок децентралізації

Адміністративний устрій країни буде трирівневим. На найнижчому рівні управління будуть знаходитися територіальні громади – окремі міста, села або об’єднані групи невеликих сіл. Далі йтимуть райони і області, склад останніх не мінятиметься в порівнянні з нинішнім.

Децентралізація здійснюється за європейським принципом субсидіарності – владні повноваження в тій чи іншій сфері опускаються на найнижчий з рівнів, на якому вони можуть ефективно виконуватися. Це означає, що велика частина повноважень місцевої влади буде передана на найбільш низький рівень – рівень громади. Саме органи влади громади зможуть найкращим чином задовольнити потребу громадян в якісному місцевому самоврядуванні.

Органами місцевого самоврядування будуть місцеві ради та їх виконавчі комітети. Голови виконавчих комітетів міських та сільських рад обиратимуться безпосередньо жителями громад (це мери і глави сіл), а в районах і областях обиратимуться депутатами відповідних рад зі свого числа. Місцеві ради обиратимуться терміном на 3 роки.

Громадяни отримають механізм відкликання депутатів місцевих рад і мерів (сільських голів). Таким механізмом стане місцевий референдум на рівні відповідної громади, району або області. З його ж допомогою громадяни зможуть виносити колективні рішення і з інших важливих для їхньої громади, району або області питань.

 2. Повноваження місцевих органів влади

Повноваження органів місцевого самоврядування поділяються на власні та делеговані.

Власні повноваження – це сфера відповідальності місцевої влади, за яку вона відповідає самостійно і фінансує виконання цих повноважень з власних доходів. Саме виходячи з принципу достатності для здійснення власних повноважень місцевим самоврядуванням і здійснюватиметься передача на місцевий рівень податків та інших джерел фінансування.

Делеговані повноваження – в першу чергу, це забезпечення освітніх і медичних установ – передаються місцевому самоврядуванню центральними органами влади, але забезпечуються коштами центрального державного бюджету, а місцеве самоврядування зобов’язується підтримувати в цих сферах певні загальнодержавні стандарти.

 

Рівень

управління

Власні повноваження

Делеговані повноваження

Територіальна громада

всі види господарських повноважень:

управління майном громади, розподіл бюджету,

управління ЖКГ,

планування розвитку залучення інвестицій,

забезпечення громадського порядку, включно з обранням шерифів, відповідальних за правопорядок,

проведення місцевих референдумів,

забезпечення шкіл і дитячих садків,

первинна охорона здоров’я, профілактика хвороб

і швидка допомога,

виконання загальнодержавних програм у сфері культури та спорту,

адміністрування загальнодержавних програм соціальної підтримки

на місцевому рівні

Район

управління спільним майном громад району,

розвиток інфраструктури районного рівня,

забезпечення шкільних закладів районного рівня (шкіл-інтернатів та інших навчальних закладів),

забезпечення лікарень загального профілю,

Область

управління спільним майном громад області,

розвиток інфраструктури обласного рівня.

забезпечення професійно-технічних освітніх установ,

забезпечення спеціалізованих медичних закладів.

 3. Фінансові ресурси місцевого самоврядування

Державні землі (крім земель військових баз і держпідприємств) будуть передані у власність громад, в чиї межі вони входять. Це дасть в руки місцевому самоврядуванню велику майнову базу, яка зараз перебуває у віданні центральних органів влади і використовується неефективно і корупційно. Для того щоб забезпечити захист земель від розпродажу місцевою владою у разі зняття мораторію на продаж землі, буде введений захисний механізм у вигляді мінімальних цін на земельні ділянки, встановлених строком на 5 років. Завдяки такому механізму корупціонери на місцях не зможуть за безцінь розпродати землі громад.

Частина податку на прибуток компаній буде передана на рівень громад, щоб зацікавити їх в залученні інвесторів і винагородити громади, які зможуть створити найкращі умови для ведення бізнесу. Із цією ж метою місцевій владі буде надана можливість змінювати ставки податку на прибуток і ПДФО в тій їх частині, яка надходить до місцевих бюджетів. Завдяки цьому інструменту громади зможуть конкурувати за залучення бізнесу, і ті з них, хто досягне успіху в цьому, зможуть збільшити свій бюджет за рахунок залучених інвестицій.

Також, на місцевий рівень буде передана частина рентної плати за використання природних ресурсів. Це дозволить громадам отримувати частину доходів від природних ресурсів, які знаходяться на їхній території, та стимулюватиме їх ефективно користуватися цими ресурсами. Крім того, ці гроші дозволять громадам компенсувати негативні екологічні наслідки видобутку на їхній території.

У той же час, акцизи на тютюн і алкоголь будуть передані на центральний рівень.

4. Представники центральної влади на місцевому рівні

Замість керівників районних та обласних адміністрацій, представниками виконавчої влади в районах і областях стануть префекти, призначати і звільняти яких буде Кабінет Міністрів України.

Префекти координуватимуть і контролюватимуть роботу підрозділів органів центральної влади на ввіреній їм території, а також контролюватимуть рішення місцевого самоврядування на предмет їхньої відповідності законам і Конституції.

Префект матиме право накладати вето на те чи інше рішення місцевого самоврядування, якщо він вважає його незаконним. Одночасно він повинен буде звернутися до суду з цього питання. Термін, протягом якого суд має розглянути подібну справу, буде обмежений – не більше 2 тижнів. Це дозволить, з одного боку, забезпечити законність рішень місцевого самоврядування та їх відповідність Конституції, з іншого – виключить  можливі зловживання з боку префектів, які могли б у корисливих цілях штучно гальмувати роботу місцевого самоврядування.

Префекти будуть піддаватися ротації кожні два роки. Їх набір буде здійснюватися з обмеженого за розміром кадрового резерву, відповідно до жорсткіших, ніж для звичайного держслужбовця, критеріїв. Робота префектів буде високооплачуваною і професійною.

Розділ 12.

КРИМ ТА ДОНБАС

Крим має бути визнаний анексованою територією, а окремі райони Донецької та Луганської областей – окупованими територіями.

Але якщо зайняти пасивну позицію, як це робить нинішня влада, ці території будуть втрачені Україною назавжди. Це посилить симпатії до сепаратистів та РФ жителів тієї частини Донбасу, що перебуває зараз під контролем України, створить загрозу її відторгнення і призведе до дестабілізації в інших областях сходу та півдня України.

У період до повернення Донбасу та Криму під контроль України треба вести активну роботу з жителями цих територій, показуючи, що в Україні вони і їхні діти мають більше перспектив, прав, свобод і можливостей, ніж під окупацією держави-ізгоя.

 Принципи політики щодо окупованих територій:

  • Донбас і Крим – це Україна, там живуть громадяни України, держава відповідальна за них;
  • лояльним до України біженцям з окупованих територій буде надана повноцінна соціальна підтримка, включно з житлом та роботою;
  • громадяни України повинні отримати всіляку державну підтримку у захисті власності, що залишилася на анексованих і окупованих територіях;
  • підконтрольним Україні районам Донбасу повинна бути надана потужна економічна підтримка; їх треба зробити «вітринами» реформ;
  • проблема не може бути вирішена великою кров’ю – Україна має достатньо важелів, щоб вплинути на зміну настроїв місцевих еліт і простих людей на свою користь;
  • політика стосовно окупанта й сепаратистів повинна бути принципово різною, тому що у них різні цілі та інтереси; з сепаратистами треба вести прямі переговори без участі РФ та її представників;
  • на період російської окупації економічні відносини з цими територіями повинні бути припинені, соціальні зобов’язання відкладені (пенсії та допомоги за цей період в повному обсязі будуть виплачені після повернення повного контролю над територіями і тільки громадянам, які не брали участі в терористичних формуваннях і не працювали в окупаційній адміністрації);
  • на період, поки Україна не має можливості відновити контроль над частиною кордону з РФ, зв’язки з цими регіонами повинні бути зведені до гуманітарних і просвітницьких, насамперед, до організації потужної інформаційної кампанії, спрямованої на зміну політичних цінностей жителів регіону;
  • після реінтеграції ці регіони не повинні мати офіційний статус «особливий» у порівнянні з іншими, але їхні особливості повинні враховуватися в державній політиці;
  • після завершення конфлікту комбатантам-громадянам України буде надана амністія відповідно до Женевських конвенцій 1949 року.

Розділ 13.

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

 Держава у своєму розвитку повинна спиратися на потужне громадянське суспільство, дбати про посилення ролі громадськості у прийнятті рішень на центральному та місцевому рівні. Нинішню політику ігнорування думки громадянського суспільства та прийняття непрозорих рішень необхідно припинити назавжди. Влада на всіх рівнях має бути відкритою для громадян та перебувати під постійним та пильним громадським контролем.

 1. Підсилення ролі громадянського суспільства

Для підсилення ролі громадянського суспільства ми будемо відстоювати ухвалення таких рішень:

  • прийняття і реалізація правових механізмів громадського контролю за діяльністю органів влади;
  • забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики;
  • посилення впливу громадянського суспільства на владні інститути та на процес прийняття державних рішень;
  • застосування процедур публічної політики та консультацій з метою ухвалення зрозумілої політики та ефективних управлінських рішень;
  • залучення органами державної влади громадських організацій до процесу підготовки і прийняття рішень, проблем громадського контролю й інформаційної відкритості влади, а також спільного здійснення соціально важливих програм;
  • залучення організацій громадянського суспільства до надання соціальних послуг;
  • створення при органах державної влади та місцевого самоврядування громадських апеляційних палат, до яких входитимуть делеговані громадськими організаціями представники. До функцій палат має бути віднесений розгляд скарг на дії відповідного органу влади. Рішення палати може бути приводом для вчинення владою відповідних дій або оскарження владних рішень;
  • впровадження механізмів електронних плебісцитів щодо проектів рішень місцевої влади;
  • ухвалення закону про місцеві референдуми, плебісцити, законодавче оформлення інших засобів прямої демократії;
  • посилення ролі громадських рад як консультативно-дорадчих органів при державних установах;
  • створення безперешкодних умов для легалізації об’єднань громадян та інших громадських формувань;
  • визначення порядку створення та діяльності громадських рад у базових законах про органи влади;
  • визначення організації публічного громадського обговорення проектів нормативно-правових актів;
  • встановлення персональної відповідальності керівників відповідних органів та їхніх структурних підрозділів за невиконання вимог законодавства;
  • сприяння розвитку електронного урядування;
  • оприлюднення звітів органів влади про залучення громадськості;
  • визначення пріоритетним розгляду скарг щодо бездіяльності уповноважених осіб;
  • визначення обсягів витрат на залучення громадськості до реалізації державної політики, джерел їхнього фінансування;
  • закладення відповідних витрат до майбутніх проектів бюджетів усіх рівнів.

2. Забезпечення вільного доступу до публічної інформації

З метою забезпечення свободи доступу до публічної інформації необхідно:

  • запровадити публічні звіти про діяльність органів влади;
  • визначити перелік, форму та обсяг інформації, що надається безкоштовно, терміни її надання;
  • забезпечити свободу доступу до публічної інформації через галузеві та місцеві видання;
  • запровадити публічні звіти про діяльність органів влади;
  • забезпечити відкритість інформації про форми та напрями взаємодії, а також про наслідки такої взаємодії;
  • створити реєстри заходів взаємодії та громадських організацій – партнерів влади.

3. Свобода слова

Громадський контроль за владою неможливий без вільної журналістики і незалежної редакційної політики ЗМІ.

ЗМІ не можуть належати політикам чи контролюватися ними, а вплив їхніх власників має бути обмежений управлінням бізнес-процесами і бізнес-продуктами ЗМІ.

Функції донесення суспільно-значущої інформації повинні бути захищені від впливу з боку власників, що буде визначено у профільному кодексі або законі.

ЗМІ України повинні бути деолігархізовані й демонополізовані.

Ніхто не може володіти такою кількістю ЗМІ, які сукупно покривають більше 25% аудиторії в тому чи іншому сегменті (ТБ, радіо, газети, Інтернет).

4. Створення умов для діяльності та соціальний захист волонтерів

Забезпечення статусу та соціального захисту представників волонтерського руху:

  • надати волонтерам, які залучені до процесу матеріального забезпечення боротьби проти агресії, статус учасника бойових дій;
  • законодавчо врегулювати статус та права волонтера відповідно до нових умов волонтерської діяльності;
  • вжити заходів щодо податкового стимулювання для грошових пожертв громадян, які надаються представникам волонтерського руху.

Створення сприятливих умов для роботи волонтерських організацій щодо:

  • надання волонтерської допомоги з метою підтримки малозабезпечених, безробітних, багатодітних, бездомних, безпритульних, осіб, що потребують соціальної реабілітації;
  • здійснення догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людьми похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують підтримки та допомоги;
  • надання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам злочинів, біженцям;
  • надання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів;
  • проведення заходів, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища, збереженням культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам’яток історії та культури, місць поховання; сприяння проведенню заходів національного та міжнародного значення, пов’язаних з організацією масових спортивних, культурних та інших видовищних і громадських заходів;
  • надання волонтерської допомоги для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру.

Розділ 14.

НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА ТА ОБОРОНА

 Членство України в ЄС і НАТО є не тільки основною запорукою економічної та військової безпеки країни та нації, а й цивілізаційним вектором розвитку нової держави.

1. Професійна армія та Добровольчий корпус

Основою захисту країни має стати професійна контрактна армія, в якій кожен військовий буде забезпечений високою зарплатою і повним соціальним пакетом для його родини.

Добровольчий корпус повинен стати частиною системи національної безпеки і оборони, а його члени мають бути забезпечені достатнім матеріальним утриманням та соціальним пакетом. При цьому Добровольчий корпус буде відкритий для служби іноземних громадян, які бажають взяти участь у справі захисту України.

В умовах збереження загрози російської агресії необхідно зберегти строкову службу на 12 місяців з наданням можливості її проходження як у ЗСУ та Добровольчому корпусі, так і на альтернативних державних роботах.

Служба за призовом забезпечить основу сил територіальної оборони (за моделлю Скандинавії та країн Балтії), участь у яких буде неодмінною умовою отримання всієї повноти громадянських прав для більшості громадян (за прикладом Швейцарії).

Доктрина розвитку Збройних Сил України має бути розроблена відповідно до стратегій і стандартів НАТО, що дозволить з максимальною ефективністю задіяти вітчизняний військово-промисловий комплекс.

Право громадян зберігати й носити зброю є запорукою національної безпеки та оборони країни.

2. Громадянство України

Особи, які підтримують сепаратизм, мають бути позбавлені українського громадянства.

Можливість отримання громадянства України повинна надаватися лояльним інвесторам в економіку країни, а також українським патріотам з діаспори та громадянам інших держав, які взяли участь у захисті України від російської агресії та окупації.

 Розділ 15.

ЕНЕРГЕТИЧНА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

Національна безпека і стабільне економічне зростання неможливі без розвиненої і незалежної енергетики. Жодна держава не повинна мати важелів для енергетичного шантажу України.

Ми представимо програму «Нова енергія для нової України», яка вирішить цю проблему, не поставивши під загрозу національні інтереси країни. Програма включає реконструкцію атомних електростанцій, термінову модернізацію устаткування теплових електростанцій (ТЕЦ), середній знос яких зараз близько 80%, переорієнтацію котлів на спалювання палива, відмінного від газу (вугілля, мазут, пелети, біопаливо). Одним із стратегічних завдань програми буде відновлення повного циклу вітчизняного виробництва тепловидільних ядерних елементів (ТВЕЛ) для українських атомних електростанцій.

Для приватних домоволодінь, підприємств малого та середнього бізнесу, особливо в районах з великим зносом опалювальних потужностей, повинна бути прийнята державна програма установки автономного опалення (бойлерні системи, сонячні панелі тощо), з субсидіями і податковими пільгами учасникам.

Держава повинна надати допомогу громадянам у впровадженні енергозбереження на рівні кожного будинку .

1. Необхідність реформування енергетичної галузі в Україні

Енергетика України потребує перетворень. Одним з пріоритетних завдань нової України є досягнення енергетичної автономії і подолання залежності від поставок російського газу. Крім того, шлях європейської інтеграції, обраний Україною, передбачає перехід від спалювання нафти і газу до поновлюваних джерел енергії, в даний час успішно здійснюваний США, ЄС, Японією. Без урахування цього найважливішого завдання включитися в загальний енергетично-технологічний контекст економічно розвинених країн неможливо .

Завдання підвищення енергоефективності можна розділити на дві частини: електропостачання та теплопостачання.

Для подолання дефіциту електроенергії необхідне підвищення частки електростанцій, що працюють не на спалюванні викопного палива,– атомних електростанцій, гідроелектростанцій і станцій, що використовують поновлювані джерела енергії. Що стосується опалення та ГВП, тут основне завдання – замінити газові та мазутні котли на електричні котли і котли, що спалюють інші види палива (пелети, ТПВ тощо).

2. Велика енергетика. Необхідні перетворення та інвестиції

Знос обладнання деяких великих ТЕС (таких як Старобешівська та Слов’янська) сягає 70–90%. Завдання ремонту та переоснащення великих ТЕС (а заразом ГЕС та АЕС) неможливо вирішити на місцях, на рівні приватних інвестицій. Це стратегічне, соціально важливе завдання урядового рівня, для якого необхідні

інвестиції як держави, так і великого вітчизняного бізнесу, а також іноземних компаній. Європейський банк реконструкції та розвитку вже здійснював інвестиційні програми в енергетичній галузі України, потенційні інвестори можуть використовувати його успішний досвід. Орієнтовний термін окупності таких інвестицій – 3–5 років.

Пропонується створити інвестиційний проект з ремонту і модернізації великих ТЕС, ГЕС і АЕС. При модернізації ТЕС слід замінювати котли, що виробили свій ресурс на котли з циркулюючим киплячим шаром (ЦКШ), з метою переходу від спалювання газу до спалювання інших видів палива. Це новітня технологія спалювання твердого палива (такого як вугілля та біомаса) з ККД близько 90%.

3. Здійснені проекти та рекомендації по регіонах України

3.1. Центральна та Північна Україна

Це завдання в деяких містах вже успішно вирішується на рівні окремих підприємств і житлових будинків. Біопаливні котельні вже працюють у Київській області, в Харкові та Вінниці. Слід поширити цей досвід на всю країну. Особливо перспективною в цьому плані виглядає північ України – Сумська, Чернігівська, Житомирська та Рівненська області, де після лісозаготівлі залишається багато сировини, але поки немає великих проектів біо-ТЕС. У цьому регіоні можна запропонувати програму утилізації відходів лісозаготівлі з метою подальшого їх спалювання в паливних котлах. У перспективі електроенергію, вироблену біо-ТЕС північних областей України, можна буде навіть експортувати до Білорусі.

3.2. Південна Україна

Південна Україна – Миколаївська, Одеська та Херсонська області – також мають великий, не до кінця реалізований енергетичний потенціал. Клімат регіону сприяє розвитку сонячних електростанцій. В Одеській області вже здійснюються такі проекти. Відходи сільськогосподарського виробництва, традиційно високорозвиненого і перспективного в цьому регіоні, слід використовувати як паливо для біо-ТЕС.

Одеська область сьогодні купує 10-15% споживаної електроенергії у молдавської гідроакумулювальної станції. У регіону є всі можливості подолати енергозалежність. Адміністрації та підприємцям Одеси слід звернути увагу на енергетику як на важливий і вигідний об’єкт інвестицій. Поки ж більшість проектів відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) в південній Україні є приватною ініціативою дрібного й середнього бізнесу.

3.3. Східна Україна

Схід України історично має великий енергетичний потенціал. Насамперед, зрозуміло, це видобуток вугілля, а також такі енергетичні гіганти, як Дніпрогес та Запорізька АЕС. Але крім цього, на сході України – в Харкові, Дніпропетровську, Запоріжжі – є безліч енергомістких високотехнологічних промислових підприємств – авіаційних, металургійних тощо. Для збереження цього науково-технічного потенціалу життєво важливо розвивати енергетику цього регіону. У цих трьох областях рекомендуються в однаковою мірою державні інвестиції та інвестиції великого бізнесу.

Через політичну та воєнну нестабільність в зоні АТО, Донецька і Луганська області є ризикованими регіонами для приватного інвестування. Тут основними будуть державні інвестиції. При відновленні повернених міст рекомендується включити до пріоритетних завдань відновлення енергетичних потужностей – ТЕС, шахт тощо.

3.4. Західна Україна

Західна Україна – регіон, що має перспективи і в традиційній енергетиці, і у відновлюваній. Запаси Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну дозволяють не лише забезпечувати паливом сам регіон, а й постачати вугілля в інші області України.

У регіоні вже було успішно реалізовано кілька програм інвестицій в енергоефективність підприємств харчової промисловості (зернопереробні підприємства, пивоварні та ін.). Високий рівень розвитку сільського господарства і харчової промисловості на західній Україні означає, що тут потрібно будувати ТЕС, які працюють на відходах агровиробництва (біомасі). Термін окупності цих станцій в нинішніх умовах досить короткий – до 5 років.

4. Науково-дослідна робота і підготовка кадрів

В Україні поки немає координаційного центру з розробок у галузі відновлюваної енергетики та інших компонентів наукової інфраструктури з вивчення її перспектив. Пропонується створити подібний центр, до якого б увійшли фахівці-енергетики, інвестори, аналітики.

Важлива також підготовка кадрів. Сьогодні багато молодих українців, які здобули теплотехнічну, теплофізичну, енергетичну освіту, не можуть знайти гідної роботи. Пропонується стимулювати студентів і молодих фахівців розвивати програми іменних стипендій, НДДКР, грантів.

Розділ 16.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА

За роки Незалежності Україна поки не знайшла свого місця в системі міжнародних відносин. Зараз Україна перебуває в унікальному історичному становищі – в її руках важіль світової історії. Але так буде дуже недовго.

У країни два шляхи – стати центром нової Європи, закріпити за собою роль суб’єкта регіональної та світової політики або перетворитися на ще одні Балкани, безнадійну периферію Європи, але з гіршими природно- кліматичними умовами та рівнем життя.

Нинішня влада веде країну по другому шляху. Велику країну з сильною промисловістю і потенціалом регіонального лідера шлях периферії Європи призведе до деградації і розпаду.

Ми пропонуємо зовнішньополітичну доктрину, яка дозволить Україні зайняти провідні позиції, щонайменше, в трьох політичних просторах протягом 10-15 років:

  • Балтійсько-Чорноморський простір;
  • «пострадянська», «нова» Європа (колишні європейські члени РЕВ і колишня Югославія);світова пострадянська діаспора.

 Принципи зовнішньої політики

  • У міжнародних відносинах Україна дотримується ліберальних цінностей, включаючи пріоритет дотримання прав людини, захисту комерційних інтересів та республіканських інститутів.
  • Спираючись на ці цінності, зовнішня політика України, як і будь-якої суверенної держави, повинна бути прагматичною і забезпечувати захист національних інтересів і утвердження України як повноправного і авторитетного члена світового співтовариства.
  • Україна повинна строго дотримуватися курсу на вступ до ЄС і НАТО. Це цивілізаційний вектор розвитку нашої держави і основна запорука економічної та військової безпеки. Але це перспектива не найближчих років. Приєднання до кожного з цих союзів передбачає тривалі покрокові програми. Завдання України – прийти в ці структури рівноправним партнером, а не прохачем-жертвою.
  • Цілеспрямоване інтегрування економіки України до світового господарства та окремих його сегментів, зайняття власних ніш в міжнародному розподілі праці (авіабудування, ракетоносії, суднобудування, енергетика, сільське господарство, металургія, продукція хімічної промисловості, ІТ, наукові розробки).
  • Використання міжнародного співробітництва з метою залучення іноземних інвестицій, новітніх технологій та управлінського досвіду в національну економіку для її реформування на нових засадах.
  • Захист та створення сприятливих умов для задоволення національно-культурних потреб українців, які проживають за межами держави, використання їхнього потенціалу для розвитку України. Заохочувати повернення в Україну етнічних українців
  • Активна інтеграція України у світовий інформаційний простір.
  • Україна – важливий чинник європейської енергетичної безпеки, надійний і передбачуваний партнер, який робить значущий внесок в генерацію и надійне транспортування енергетичних ресурсів. Рівноправний вкладник та споживач спільного європейського енергетичного ринку.
  • Ліквідація критичної залежності від російських енергоносіїв.


2. Стратегія зовнішньої політики

2.1. Створення економічного союзу і системи регіональної безпеки Балтійсько-Чорноморської співдружності

Сьогодні, коли РФ з центру тяжіння і розвитку перетворилася для своїх сателітів на агресора, який практикує ворожі поглинання, термінове створення такої системи безпеки стало актуальним не тільки для Польщі, країн Балтії, Румунії, Молдови, Грузії, але в перспективі, через етап економічного співробітництва, – для Білорусі та Вірменії, для яких Митний союз в умовах санкцій проти РФ стає «іспанським чоботом».

2.2. Стратегічне партнерство зі США та Великою Британією

США продовжують залишатися лідером світової економіки, торгівлі і фінансів, а також військових технологій. У міжнародних відносинах США суворо дотримуються ліберального концепту, сприяючи розвитку демократії в усьому світі. Невдалий досвід перетворення політичних систем Афганістану та Іраку навчив США враховувати особливості політичної культури країн, що розвиваються, і діяти поступально, віддаючи перевагу глибинним змінам.

США і Велика Британія , в силу свого історичного досвіду, демонструють більше усвідомлення світової небезпеки режиму Путіна та ідеології «русского мира», ніж Європа. Військові, політичні, фінансові ресурси цих країн, помножені на механізми оперативного ухвалення рішень, роблять їх головними союзниками України в протистоянні імперським амбіціям РФ.

Україна повинна активно співпрацювати з цими великим державами в усіх сферах, починаючи з військової, військово-технічної та енергетичної, включно з мирним атомом і космосом. Українську армію і військову промисловість потрібно послідовно переорієнтувати на стандарти НАТО.

Також зараз необхідна активізація переговорного процесу зі сторонами Будапештського Меморандуму (США, Великою Британією) стосовно вжиття ними комплексних и більш дієвих заходів в умовах російської агресії проти України.

2.3. Стратегічне партнерство з ЄС

ЄС перебуває у хворобливому і складному процесі створення архітектури своєї економічної та політичної систем, відчуває труднощі з інтеграцією недавно прийнятих нових членів – Румунії та Болгарії.

Приєднання України до ЄС – справа середньострокової перспективи. На цей час завдання України – розвивати економічне співробітництво і створювати законодавство, що працює та відповідає критеріям вступу до ЄС, на даному етапі своєчасно імплементуючи Угоду про асоціацію.

Крім того, Україна повинна приділяти велику увагу двостороннім стосункам з Німеччиною, яка об’єктивно бере зараз на себе функції лідера ЄС, а також з Францією та Італією.

2.4. Шлях «з варягів у греки»

Україна повинна підтримати стратегію створення Балтійсько-Чорноморської співдружності, створення сприятливих умов для ведення бізнесу країн співдружності.

Для цього необхідно створити відповідні політико-правові преференції для господарських суб’єктів Міжмор’я та стимулювати прямі господарські зв’язки між ними.

Необхідно залучати до таких зв’язків країни Балтійського узбережжя та країни узбережжя Північного моря – Швецію, Данію, Норвегію, Фінляндію, Нідерланди, Велику Британію. Розвивати та збільшувати товарообіг між Балтійським, Чорним і Азовським морями (Одеса, Херсон, Миколаїв, Маріуполь – Вентспілс, Гданськ, Кіль, Клайпеда, Копенгаген, Лієпая, Любек, Рига, Щецин).

Політичний союз є дієздатним, якщо від підкріплений економічною користю. Для реалізації цієї ініціативи Київ повинен:

  • розпочати створення транспортних комунікацій південь – північ з морських портів басейну Чорного й Азовського морів у напрямку Балтійського та Північного морів;
  • збудувати потужну транспортну інфраструктуру для переміщення вантажів і пасажирів в напрямку південь – північ (магістральні трубопроводи для перевалки нафти і газу, шосейні й залізничні швидкісні шляхи, прямі авіасполучення);
  • створити в українських портах безмитну зону для транзитних товарів, які будуть переміщуватися по цьому транспортному коридору;
  • закінчити частково побудований нафтопровід Одеса-Гданськ.

2.5. Розвиток відносин з усіма державами, яким протистоїть агресивна політика РФ: Туреччиною, монархією Перської затоки, Ізраїлем, Японією

Для припливу інвестицій з цих країн необхідно створити привабливий інвестиційний клімат, зони вільної торгівлі, лобістські інститути (за прикладом тих, що є у США і ЄС), відкрити можливості для розвитку ісламського банкінгу, зокрема, «ісламських вікон» у звичайних банках (як в найбільших західних – Citibank, Barclays та ін.).

Країни Перської затоки об’єктивно зацікавлені в інвестуванні у великі інфраструктурні проекти, сільське господарство (як ОАЕ і Саудівська Аравія в Сербії) так само, як і у співпраці з Україною в оборонно-промисловій та інших високотехнологічних сферах.

2.6. Розвиток відносин з країнами з великою українською діаспорою (Канада, Італія, Німеччина)

Необхідно посилити взаємодію на всіх рівнях з країнами Східної та Південно-Східної Європи, які РФ намагається використовувати як провідників «русского мира», насамперед, на Балканах.

2.7. Розвиток відносин з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону

Одним з важливих напрямків зовнішньої політики є розбудова відносин з державами Азіатсько- Тихоокеанського регіону (АТР). У цьому регіоні нині проживає майже половина людства, виробляється понад 50% товарної продукції світу і сконцентровано близько 40% обсягів світової торгівлі.

Україна повинна знайти тут власні ніші співробітництва. Стрижнем цієї співпраці мають стати відносини з Китаєм, Японією, Південною Кореєю, В’єтнамом, Сінгапуром, Індією та активне залучення до роботи з ASEAN як потужним регіональним інтеграційним об’єднанням.

Необхідно продовжувати розвиток стратегічного партнерства з Китаєм. Перспективні напрями: доступ до китайських військових технологій, спільне освоєння космосу, інфраструктурні проекти в Україні (напрям нового «Великого Шовкового шляху», швидкісні дороги, глибоководний порт та ін.), експорт сільськогосподарської продукції.

2.8. Відносини з Російською Федерацією

Після розпаду СРСР україно-російські відносини розвивалися нерівно, частіше в залежності від настроїв еліт, а не інтересів народів.

До Революції Гідності українські еліти так і не визначили принципів відносин з Росією. Тим часом режим Путіна з м’якого авторитаризму поступово перетворився на агресивний і жорсткий. Його ідеологія «русского мира» – новий тип фашизму, в якому тоталітарний етнічний націоналізм змішаний з імперськими амбіціями. Ця ідеологія несумісна з цінностями цивілізованого світу, що зафіксовані у Загальній декларації прав людини.

Війна Путіна проти України - це війна проти цінностей сучасного світу, проти всіх людей, які їх розділяють. Режим Путіна не тотожний Російській Федерації.

Громадяни РФ – такі самі жертви режиму Путіна і його тотальної пропаганди, як німці в гітлерівській Німеччині. Не всі вони підтримують режим і загарбницьку війну, є і ті, хто намагається боротися з цим божевіллям доступними засобами.

Зв’язки українців і росіян - економічні, культурні, сімейні – неможливо і не потрібно розривати відразу і назавжди, якщо ці конкретні росіяни не поділяють ідеї «русского мира».

Нині загроза розпаду України та її поглинання з боку зовнішнього агресора – РФ – потребує консолідації українського суспільства та відповідального й рішучого лідерства. А не співпраці з ворогом.

Торговельно-економічні відносини з РФ повинні бути поступово зведені до мінімуму.

Для підприємств, пов’язаних з РФ у виробничому циклі, буде запропонована державна програма переорієнтації.

Україна повинна стати енергетично незалежною від РФ.

На період конфлікту для російських громадян в Україні має бути введений візовий режим.

Ідеологія «русского мира» і публічна демонстрація її символів повинна бути заборонена в Україні, як тоталітарна і людиноненависницька.

Майно громадян РФ, що коли-небудь публічно або матеріально підтримали ідеологію «русского мира» та/або агресію проти України, які обіймають посади на державній службі в РФ, а також включених до санкційних списків ЄС та США, має бути націоналізоване без відшкодування вартості.

Україна надаватиме підтримку громадянам РФ та їхнім об’єднанням, що виступають проти режиму Путіна та ідеології «русского мира».

Формат мирних переговорів з Росією повинен бути розширений до участі щонайменше єдиного представника ЄС (Брюсселя), США, Великої Британії, Польщі, Білорусі та однієї з країн Балтії (на ротаційній основі або на рівні єдиного представника Литви, Латвії та Естонії).

Поновлення повноцінних відносин з РФ можливо тільки після повернення нею окупованих територій, включаючи Крим, виплати репарацій і проведення міжнародного трибуналу над вищими посадовими особами РФ, винними у скоєнні міжнародних злочинів в Україні, а також публічної відмови РФ від імперських амбіцій та ідей «русского мира».

Україна докладатиме всіх зусиль для організації такого трибуналу найближчим часом. Для цього терміново повинен бути ратифікований Римський статут Міжнародного кримінального суду.

РОЗДІЛ 17.

ЕКОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА

1. Нова державна екологічна політика

Першочергове завдання – збалансувати соціально-екологічні процеси: права й обов’язки громадян, використання і відновлення ресурсів, власність на природні ресурси та відповідальність за них, економічну діяльність і відшкодування збитків природі. Це є основою для зміни парадигми екологічної політики у напрямі сталого розвитку.

Цей рух має бути поступовим, виваженим з урахуванням економічних можливостей та соціальних реалій, але неперервним і цілеспрямованим. Цей вектор може діяти лише тоді, коли знайде відображеннях у свідомості мільйонів українців, в економічних процесах, у промовах політиків.

Цілі сталого розвитку так і не стали основою державної політики та громадського контролю. Не виконується розділ Коаліційної угоди щодо довкілля, де прописані конкретні завдання з реформування системи управління сферою охорони довкілля для перетворення її на інтегровану систему, здатну забезпечити реалізацію проєвропейських реформ та ліквідувати корупційні схеми у сфері управління та охорони довкілля.

Угода про асоціацію між Україною та ЄС містить значну кількість конкретних масштабних вимог, частина з яких передбачає чіткі терміни виконання. Невиконання їх з часом призводитиме до значних проблем для бізнесу і держави. На сьогодні йдеться про суттєве запізнення з імплементацією Угоди.

Отже, існує нагальна потреба формування нового вектору екологічної політики, що зробить її, з одного боку, реалістичною, такою, що виходить з національних економічних, культурних та соціальних реалій, а з іншого –відповідатиме сучасним світовим практикам екополітики та національним інтересам.

Слід виділити кілька стратегічних пріоритетних напрямів, найбільш актуальних на цьому етапі, та об’єднати усі природоохоронні заходи в окремі проекти з умовою прозорого фінансування.

2. Візія екологічної програми

3. Стратегічне бачення етапів втілення екологічної програми для сталого розвитку

  • Захист від остаточного знищення української природи (шляхом інформування громадськості та суворого контролю стану невідновлюваних природних ресурсів); збереження українських земель від забруднення, виснаження, деградації та опустелювання (шляхом моніторингу та управління якістю довкілля).
  • дотримання екологічних прав громадян: жити у здоровому чистому довкіллі (управління екобезпекою), знати про стан довкілля (відкриті дані, екологічний моніторинг та інформування) та впливати на рішення щодо використання спільних природних ресурсів (участь в ухваленні регіональних та місцевих планів використання ресурсів, державних та регіональних стратегій розвитку).
  • Інноваційний розвиток «зеленої» економіки на основі поступового підвищення екологічних стандартів, стимулювання (в режимі діалогу всіх зацікавлених сторін) екологічно безпечної діяльності та відновлюваного природокористування.

 На найближчий час (рік):

  • проведення інвентаризації стратегічних природних ресурсів, природно-заповідного фонду, біорозмаїття, широке висвітлення інформації в пресі (на центральному і місцевому рівнях);
  • забезпечення доступу громадськості до цієї інформації та контроль з боку громадських організацій;
  • зупинення зменшення площі та погіршення стану природних територій.

На середньотермінову перспективу (3 роки):

  • впровадження ефективних (таких, що дозволяють досягти найвищого ефекту щодо спільних цілей від використання ресурсів) систем інтегрованого екологічного менеджменту ресурсів та управління якістю довкілля з урахуванням економічних можливостей, соціальних пріоритетів та екологічних обмежень;
  • забезпечення системою управління екобезпекою виявлення потенційних загроз для екосистем та здоров’я населення, що можуть спричинити значні втрати;
  • доступність усієї інформації для експертів та громадськості;
  • поступове зниження кількості відходів та збільшення площі природних територій.
  • На довготермінову перспективу (5 років):
  • збалансування використання природних ресурсів та можливості їхнього природного відновлення;
  • вихід таким чином економіки на рівень ресурсо- та енергонезалежності;
  • забезпечення Європейських стандартів якості довкілля.

На віддалену перспективу:

  • орієнтування у процесі євроінтеграції на програму дій ЄС до 2020 року «Жити добре, не виходячи за межі природних можливостей планети», де наведено бачення еколого-економічної системи ЄС у 2050 році: «У 2050 році ми житимемо добре, не виходячи за екологічні межі планети. Наше процвітання і здорове навколишнє середовище будуть наслідком інноваційної, ресурсно-збалансованої та «замкненої» економіки, де немає відходів і де діє стале управління природними ресурсами (забезпечуючи відновлення та стійкість екосистем) – коли біорозмаїття охороняється, оцінюється і відновлюється, що підвищує стійкість нашого суспільства. Наше низьковуглецеве зростання давно не залежить від використання ресурсів, задає темп для безпечного і сталого глобального суспільства».

4. План виконання екологічної програми для вдосконалення екологічної політики

Екологічна політика охоплює три основних сфери: збалансованого природокористування, екологічної безпеки та захисту довкілля. Першочерговим завданням є не розробка стратегій, планів, програм та законів, а контроль та аналіз їхнього виконання/невиконання з урахуванням найбільших проблем та загроз, а з іншого боку – перспектив та можливостей. Особливу увагу потрібно приділити захисту біорозмаїття та природно-заповідного фонду.

4.1. План виконання екологічної політики:

  • виявлення найважливіших екологічних проблем (відомчі висновки, експертні оцінки, рекомендації громадськості, опитування населення в різних регіонах);
  • виявлення основних екологічних пріоритетів стратегічного бачення;
  • формування довгострокових стратегій вирішення проблем та реалізації пріоритетних цілей;
  • формування та виконання короткострокових (місяць, півроку, рік) планів дій відповідно до проблем та пріоритетів.

4.2. Пріоритети екополітики:

  • інформування та залучення громадськості. Інформування громадськості, доступ до інформації з екології, грдський екологічний контроль природоохоронної діяльності та використання природоохоронних фондів, участь громадськості в ухваленні рішень, що стосуються довкілля та спільних природних ресурсів;
  • децентралізація і регіональне включення екополітики. Поступова передача регіонам та громадам повноважень і прав управління частиною природних ресурсів, здебільшого відновлюваних. Встановлення однакових прозорих правил доступу та використання природних ресурсів та їхнього щорічного узгодження в режимі діалогу з урахуванням інтересів усіх зацікавлених осіб, ресурсних обмежень та оцінки еколого-економічної ефективності різних варіантів регіонального розвитку;
  • екополітика економічного стимулювання. Політика системного стимулювання екологічно безпечної діяльності на основі ідентифікації регіональних екологічних проблем та пріоритетів. Надання преференцій для зелених інвестицій, впровадження зелених інновацій. Ефективна політика встановлення та цільового використання рентних платежів та екологічного оподаткування на центральному, регіональному та місцевому рівнях;
  • вироблення єдиної стратегії сталого розвитку країни, що дає спільне розуміння вирішення усіх пріоритетних екологічних проблем та завдань, механізмів та інструментів. Формування на її основі комплексних міжсекторальних програм та проектів збалансованого еколого-економічного розвитку глобального, регіонального, місцевого рівнів;
  • поступове впровадження європейських екологічних стандартів. Використання кращих європейських практик, методик та інструментів. Інформування та консультаційна допомога бізнесу щодо впровадження екологічних стандартів. Залучення міжнародних, насамперед європейських, організацій та фондів до фінансування природоохоронних проблем загальносвітового значення (збереження ландшафтного та біорозмаїття, екологічна мережа, атмосферні викиди). 

5. Чітка система критеріїв досягнення основних цілей екополітики

5.1. Як зберегти та відновити природу.

  • Зберегти українську природу.

Критерії досягнення цілей: відсоток природних територій – ПЗФ, екомереж, лісів, природних водойм; кількість видів, ландшафтне біорозмаїття

  • Зберегти українську землю.

Критерії досягнення цілей: відсоток родючих земель, відсоток деградованих, опустелених земель, якість земельних ресурсів.

5.2. Забезпечити умови для здорового і безпечного життя українців

  • Забезпечити конституційне право людей на чисте і здорове довкілля.

Критерії досягнення цілей: якість довкілля, відсоток рекреаційних зон.

  • Гарантувати екологічну безпеку, ресурсну безпеку (запобігання втратам і дефіциту природних ресурсів) та запобігання надзвичайним ситуаціям природного і техногенного походження.

Критерії досягнення цілей: екологічні ризики, екосистемні сервіси, дефіцит ресурсів, кількість аварій, катастроф та інших екологічно небезпечних ситуацій.

5.3. Забезпечити добробут та розвиток

  • Забезпечити потребу економіки та домогосподарств у природних ресурсах.

Критерії досягнення цілей: баланс споживання-відновлення ресурсів, приріст природного капіталу, добробут людей, якість життя.

  • Забезпечити умови для розвитку людини, громад, регіонів.

Критерії досягнення цілей: показники соціально-економічного розвитку, рівень освіти, науки та культури.

 

Заключна частина

УКРАЇНА ЗА ДЕСЯТЬ РОКІВ: ВІЗІЯ МАЙБУТНЬОГО

У п’ятирічній перспективі ми бачимо, яким чином зробити поступ в імплементації тих унікальних «вікон можливостей», які українська нація отримала завдяки Революції Гідності та жертовності в обороні Незалежності від російсько-терористичної агресії, а також розкрити прихований інноваційний потенціал України.

Одним із глобальних показників успішності цієї політики, ми вважаємо, стане те, що за рейтингом щасливих країн громадяни України будуть серед топ-20 тих, які є щасливими від усвідомлення своєї приналежності до української нації та оптимістично дивляться в її майбутнє. Коли отримати українське громадянство – престижно.

Світ наблизився до вичерпання можливостей розвитку, що були закладені у індустріальному суспільстві та капіталістичній системі.

Як 70 років тому в Японії руїна після Другої світової війни стала передумовою швидкої політичної та індустріальної модернізації країни, так і в Україні зараз зруйновані економіка, традиційні ринки, державна машина, політикум, ідеологія та інші наші проблеми надають унікальну можливість побудувати суперуспішну націю на ідейних засадах та кращих практиках, які дали нам Майдан і постмайданівський період, наука й нові технології та тривала, успішна глобалізація українського народу – від інтеграції у світ України-держави до формування глобальної української нації.

1. НОВЕ СУСПІЛЬСТВО: ЗА ДЕСЯТЬ РОКІВ

Нова Україна – це держава соціальної ринкової економіки, на базі синергії державного та приватного секторів, з мінімальним і підконтрольним суспільству державним апаратом, ефективним управлінням державними активами, професійною армією, збалансованою системою соціальних гарантій, сприятливим і привабливим інвестиційним кліматом.

Головні творці нової України, головна її цінність – люди, людський капітал. Кожен громадянин має можливість реалізувати свої таланти на користь суспільства та знайти гідне його місце в соціальній піраміді.

Людина

  • Найбільшими цінностями суспільства є відповідальний, ініціативний носій модернової Української Ідеї, незалежно від свого місця проживання у світі. Також – дієві спільноти, гармонія з природою, реалізовані та нові знання. Іноземні громадяни можуть отримати українське громадянство.

Громадяни

  • Небайдужі громадяни та їхні спільноти контролюють все, що відбувається в країні, – від свого подвір’я, району, міста до національного рівня.
  • Владні структури стали сервісом для їхніх клієнтів – людей, підприємств та організацій.
  • В країні розвивається культура самоорганізації та інституційна спроможність саморегульованих організацій. Вони покладають на себе дедалі більше функцій держави на всіх рівнях.

Демократія

  • В країні реалізується найбільш ефективна з відомих нам моделей демократії, зокрема за рахунок нових інструментів електронної демократії та електронного урядування. Окрім е-уряду в країні розвиваються е-ради, е-суди, е-громадські ради.
  • Прозорість і підзвітність зменшують корумпованість та збільшують ефективність в цілому, а також підвищують рівень включеності громадян до державного управління і рівень суспільної довіри.
  • Ми підготувалися до самоврядності країни. Державою керуватимуть технократи-експерти з найвищим рівнем компетенції та суспільної довіри, коаліція спільнот, найавторитетніших у суспільстві.

Армія

  • Запровадження резервної армії як особливого роду військ Збройних Сил України (на основі синтезу всього найкращого з моделей та досвіду армій Швейцарії, Ізраїлю, Фінляндії), в якій беруть участь усі дієздатні громадяни.
  • Служити у ній можуть прихильники усіх світоглядів та представники будь-яких професій.
  • Правильна територіальна організація, взаємодія з регулярними підрозділами ЗСУ, органами влади/самоврядування, відповідними спільнотами, регулярні вишколи – усе це призвело до появи найчисельнішої, найбільш мотивованої , нормально озброєної, тренованої, економічно необтяжливої для національного бюджету оборонної армії у Європі та світі. Це остаточно зупинило військову агресію Росії та різко підвищило інвестиційну привабливість України, ділову активність у державі тощо. Також в Україні зміцнилися місцеві громади та різко зменшився рівень злочинності, рейдерства і таке інше.

Електронне управління

  • Країна на пілотних прикладах відпрацьовує інноваційну модель управління суспільством на всіх рівнях, що спирається на інструменти електронної демократії, які виправляють недоліки представницької та прямої демократії, а також надають Україні та світові нові інструменти.
  • Експертократія дає можливість оперативно призначати на посади в органи влади, ОМС, народні (державні, комунальні) підприємства найкращих технократів у даній сфері з найвищим рівнем суспільної довіри. Так само оперативно можна отримувати підстави для відкликання чи заміни на кращих.
  • Е-угода – онлайн-контракт з динамічним планом-звітом та кооперацією між народним обранцем (незалежно до якого органу влади, посади, народного підприємства та інше) та громадськими контролерами-партнерами. Е-угода ефективно вирішує також проблему політичної відповідальності і прискорення легітимізації стратегічних рішень.

Університети

  • Провідними аналітичними центрами країни, генераторами ідей, інновацій, якісного людського капіталу, нових знань, технологій, зародження нових лідерів інноваційної економіки стали університети, у тому числі – з лабораторіями та інститутами, інкубаторами та хабами, технопарки світового рівня. Щороку зростають світові рейтинги провідних вітчизняних університетів (аутсайдери ж приєднуються до лідерів). Вони долучили до своїх «екосистем» науково- дослідницькі інститути, передові підприємства та експортоорієнтовані кластери стали фінансово та адміністративно автономними.

2. НОВА ВЛАДА: ЗА ДЕСЯТЬ РОКІВ

Органи влади

  • Органи влади надають лише необхідні послуги, які їм делегували громади. Решту або ліквідовано, або делеговано відповідно громадському чи бізнес-секторам.
  • Успішно працюють концепції «відкритий уряд», у тому числі – «відкриті дані», «відкритий чиновник», «відкрита громадськість», «відкритий бізнес».
  • Усі чиновники знаються на публічному адмініструванні, їхня діяльність добре оплачується (але рівень оплати залежить від рівня доходів вчених, учителів, журналістів, медиків, інженерів середньої ланки) і настільки прозора для суспільства, що працювати в органах влади залишилися лише ті, для кого «служити людям» – справжнє покликання («сродна праця»), і лише ті, хто має відповідну до вимог суспільства оцінку за рівнем експертності та довіри, до результативності яких немає суттєвих претензій, яким немає кращих альтернатив. Це також стосується і громадських контролерів та експертів – громадські ради теж стали ефективними інструментами взаємодії народу та влади, а також «соціального ліфту» для найкращих представників громадського сектору.

Подолання корупції

  • В Україні подолано корупцію в органах влади, організовано ефективну судову систему, систему вирішення господарських і громадянських конфліктів та системи покарань і перевиховання.
  • За тяжкі злочини покарання стали вкрай суворими, солідарну відповідальність за них покладено на найближчих родичів, безпосередніх начальників, лідерів спільнот.
  • Водночас для цих та інших злочинців створено ефективну систему перевиховання, зокрема – через спеціалізовані приватні підприємства, СРО (ліквідуються без права продовження діяльності у разі вищого за допустимий рівня рецидиву правопорушень з боку їхніх підопічних).

Децентралізація та самоорганізація

  • Перейшли до нового етапу після реформи децентралізації – етапу розвитку самоорганізації, форм сталого розвитку.
  • Усі громадяни отримали засоби своєї е-ідентифікації та можуть використовувати і розвивати інструменти е-демократії та е-сервіси органів влади.
  • Бюрократію, втрати часу на «ходіння коридорами», «спілкування з чиновниками» заради отримання якогось дозволу зведено до нуля. За рахунок політики «відкритих даних» та співпраці академічного, громадського, ІТ-секторів е-сервіси постійно вдосконалюються і доступні кожному.
  • Держава несе відповідальність за захист від кібератак, кіберзлочинців. Міста й регіони України реалізують свої моделі розвитку на засадах «розумних», «еко- енергоефективних» міст та регіонів. Створено ситуаційні центри в усіх населених пунктах та регіонах та їхні «громадські офіси» – задля швидкого вироблення обґрунтованих рішень для управління відповідними поселеннями, територіями як у щоденному, штатному порядку, так і на випадок надзвичайних ситуацій.

Бюджети

  • Громадяни самостійно вирішують, на що саме спрямовувати значну частину своїх податкових зобов’язань, як витрачати значну частину місцевих бюджетів. Публічні бюджети органів влади та народних підприємств повністю відкриті/прозорі та підзвітні – до кожної копійки. Громадськість і бізнес вміють це аналізувати та впливають на постійне зростання ефективності публічних витрат, управління публічним майном.

3. НОВА ЕКОНОМІКА: ЗА ДЕСЯТЬ РОКІВ

Власність

  • В Україні стало «священним» право власності.
  • Підприємництво, об’єднання підприємців позитивно сприймаються суспільством. Різко зросла частка самозайнятого підприємництвом населення – за рахунок креативної індустрії.

Бізнес-клімат

  • За міжнародними оцінками в Україні – один із кращих бізнес-кліматів на континенті, зокрема – для МСБ та експортерів. Некримінальна тіньова економіка майже повністю легалізувалась. В країні за ці питання відповідає тепер не влада, а бізнес, який створив консолідовану платформу всіх активних бізнес-об’єднань та разом з провідними аналітичними центрами й університетами напрацьовує економічну, регуляторну політики. Влада ж лише реалізує їхні напрацювання.

Податки

  • В Україні проведена адекватна фіскальна реформа, і тепер в країні одні з найліберальніших у ЄС норми оподаткування ФЗП, індивідуальних доходів та, одночасно, найвищі середні зарплати для інженерних і творчих працівників. Стосовно пріоритетних секторів інноваційної економіки, у т.ч. – кластерів експортерів, працює нульова ставка оподаткування ФЗП та не оподатковується частина прибутку, яка направляється на рефінансування.

Експорт

  • Переважна більшість економіки експортоорієнтована. Суб’єкти економіки об’єднані в кластери, які в ефективній взаємодії з відповідними державними відомствами та структурами з підтримки експорту, українською глобальною еміграцією щороку нарощують частку української економіки у світі. В експорті зростає частка продукції на базі інновацій. Щоквартально на провідних світових біржах, у тому числі – в Україні, відбуваються успішні ІРО компаній з українськими акціонерами та інноваціями.
  • Держава на світовому ринку не тільки сприяє експортерам, але й захищає всіма доступними їй способами інтереси експортерів, у тому числі – інтелектуальну та комерційну власність, людський капітал, від недоброчесної конкуренції, шпигунства тощо. Так само держава захищає й усіх українських емігрантів та нащадків, які долучилися до розвитку Української Ідеї.

Інновації

  • Національне фінансування науки та інновацій зросло в десятки разів, за рахунок реформи відповідного державного фінансування науки та вищої освіти. Традиційне пряме бюджетне фінансування та кулуарний спосіб вирішувати «кому і скільки» скасовані, запроваджений ринковий механізм автоматичного дофінансування 30% замовлень на наукові та освітні послуги університетів усіх форм власності та партнерських з ними академічних інститутів, науково-виробничих підприємств. Це кардинально підвищило також і рівень успішності прикладних науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт – комерціалізації їхніх результатів.
  • Україна стає унікальним світовим фінансово-бізнес-інкубаційним центром капіталізації/комерціалізації інновацій (інтелектуальної власності), яка розвивається на базі університетів, які стали основою інноваційної інфраструктури та джерелом необхідних кадрів для економіки, пожиттєвої освіти та підвищення кваліфікації.
  • Кадри
  • Більшість дорослого, дієздатного населення віком до 30 років володіє англійською та іншими іноземними мовами, ІТ-грамотні, освічені у підприємництві, у тому числі – в менеджменті інновацій, міжнародній економічні діяльності, широко ерудовані, знайомі з культурою, економікою, особливостями інших народів і країн світу.

Світові рейтинги

  • Щороку Україна покращує свої позиції у рейтингу конкурентоспроможності (а за темпами його зростання – серед країн-лідерів). Розквіт підприємництва та економіки, зокрема – креативної економіки та МСБ, ліквідували безробіття до «природного» мінімуму.
  • Україна, її транснаціональні корпорації за рахунок комерціалізованих інновацій та розвитку науки в країні стають дедалі більш важливими для світової економіки на ринках продуктів харчування, еко/електротранспорту, авіації, космосу, окремих сегментів ІКТ та Інтернет-ресурсів, мікро- та наноелектроніки, приладо/машино/роботобудування, деревообробки, переробки відходів, сегментів ЖКГ та будівельної галузі, біомедичних продуктів та послуг, аутсорсингу низки дизайнерсько-інженерних та аналітичних послуг тощо.

Фінансовий сектор

  • Швидко зростає масштаб і впливовість у світі українського фінансового сектору.

Природні ресурси

  • Природні ресурси, у тому числі – сільськогосподарські землі, водні, лісові ресурси, корисні копалини не приватизовані – збережені для нащадків. Але врегульоване довгострокове право на них та правила їх використання, які є привабливими для інвесторів та вигідними для України, місцевих громад. Також щороку зростає територія національних заповідників, еко-територій національного та місцевого значення.

Соціальний захист

  • В Україні ліквідовується проблема бідності, на вулицях більше немає безхатченків, калік, сиріт та інших знедолених громадян. Пенсіонери більше не змушені виживати, не маючи годувальників. Держава реалізує на практиці основні соціальні права: на освіту, охорону здоров'я, гідну роботу, соціальне забезпечення, житло, здорове довкілля.