|
| ВЕЛИКОДНІЙ ПОНЕДІЛОК |
 |
|
У Великодній понеділок селяни ходять один до одного, христосуються і обмінюються писанками. Цей день називається волочільним. Ходять з поздоровленнями (переважно діти) до рідних, повитух, знайомих, священиків, приносячи в подарунок "волочільне", що складається звичайно з пшеничного калача і кількох крашанок.
"Діти (до дванадцяти років) носять пироги до батька хрищеного, до матері, до баби на другий день Великодня. Хрищений батько дарує дітей, дає 3 копійки або 5 грошей, батькова дружина насипле гостинців у хустку, дасть крашанок зо дві. Мати хрищена грошей не дає, а дає гостинці. Як дитина приходить до хрищеного батька з пирогами на Великдень, то каже: "Христос Воскрес, будьте здорові з празником!" Хто є в хаті, каже: „Спасибі, также і вас поздоровляємо, хай великий (чи велика) ростеш!" - і погладить по голівці.
"Дитина сама розв'язує хустку з пирогами, бере пироги і кладе на стіл. Хрищена мати садовить дитину за стіл, почастує її. Насипле гостинця в хустку: насіння, цукерок, бубликів, крашанок; дасть дитині в руки і скаже: „Іди, дитинко, з Богом".
"Принісши гостинці додому, дитина віддає матері, мати ж висипає їх у решето (так зсипає гостинці всіх дітей), а після обіду ділить їх дітям". Такі діти називаються "христосувальники", а подекуди збереглася старіша назва - "волочебники". Подарунок, що його волочебники одержують, називається "волочильне" або "волочебме". Така назва існує чи колись існувала не тільки у нас, українців, а і в білорусів, росіян, поляків та литовців.
Найстаріша згадка про волочебників стосується до ХVІ-го століття: Іван з Вишні у своїй проповіді гостро нападає на цей звичай як на поганський. На Гуцульщині волочільний понеділок - "се днина, в яку парубки мають нагоду придивитись обстановам домашнім та наобзорити дівки на сватаннє (обзорини). Газдині справляють у велике пущеннє у себе вечорниці, на які сходяться парубки і дівки танцювати; кождий парубок, що з якоюсь дівкою танцював, має від неї у великодні свята дістати писанку. За тими писанками ходять-волочаться парубки від хати до хати, відки і сей день називається волочільний понеділок. Писанками тими обмінюються парубки між собою, як стрічаються на дорозі, при чім один промовляє до другого: "Поможи нам, Господи, абих сі виділи так на тім світі, як і сі тут видимо". У хаті звичайно угощують їх, а коли їх та дівчат набирається більше, гуляють при скрипці". На Слобожанщині другий день Великодня називається днем Богородиці; існує звичай роздавати в цей день милостиню "нижчій братії".
|
|
